Чудотворний образ Іллінсько-Чернігівської ікони Божої Матері був написаний у 1658 р. ченцем Геннадієм і знаходився у Троїцькому монастирі на Болдиній горі поблизу Чернігова. Через чотири роки після написання протягом восьми днів ікона плакала. Свідками цього дива були майже всі мешканці Чернігова. Дещо згодом татари зробили набіг на місто та знищили ближні поселення. Ченці, помолившись Небесній Заступниці, сховалися в Антонієвій печері. Опівночі ординці увірвалися до монастиря, пограбували церкву, забравши начиння. Але чудотворна ікона з усіма коштовними прикрасами залишилася недоторканою. Незрима сила вберегла святиню.

Антоній Печерський відомий як засновник Києво-Печерського монастиря. До прийняття чернечого постригу називався Антипом (Антипою). Народився він близько 983 р. в м. Любечі на Чернігівщині в міщансько-селянській родині, яка після прийняття християнства відзначалася великою побожністю. Цю побожність перейняв й Антип, який, почувши про чернече життя, ще в молодому віці викопав печеру й оселився в ній. Незабаром він пішов до Афону, де прийняв чернецтво під ім'ям Антонія. Під час перебування на Афоні віддалився у печеру, що знаходилася недалеко від житла старця Феоктиста. який став його духовним наставником.

Тривалий час я страждав від нестерпного болю в попереку. Ані сісти, ані зігнутися не міг. Жодне лікування не допомагало. Тоді вирішив звернутися до чудотворної Домницької ікони Божої Матері, що знаходиться у Домницькому чоловічому монастир: (Менський район).
Автобусом їхав до с.м.т. Березна, потім пішки долав ще 11 кілометрів до святого місця. Встигнув на божественну літургію, поставив свічку перед чудотворною іконок Божої Матері, став на коліна, каявся щиро за всі непослухи перед Творцем, вмиваючись гарячими сльозами. Після богослужіння пішов до святої криниці Богородиці, впав на коліна, читав акафіст, попив святої води.

Збірка рукописних книг Чернігівського історичного музею ім. В. В. Тарновського налічує 286 пам'яток писемності XVI - XX ст. Серед них особливу увагу привертає синодик Крупицького монастиря, що є унікальною пам'яткою історії та мистецтва нашого народу.
Започаткував синодик у 1687 р. святий Димитрій Ростовський, який з І 686 по 1692 рр був ігуменом цього монастиря. Він написав передмову, замовив іноземний папір, запросив для його художнього оформлення та запису висококваліфікованого майстра ієромонаха Полтавського монастиря Серафіона Захарієвича.

До радянської влади багато вулиць Чернігова носили стародавні назви. Деякі з них були пов'язані з іменами православних святих, назвами церков і соборів. І ось у перший рік XXI ст. ці історичні назви повернулися: вулиця Урицького перейменована на П'ятницьку вулицю, Фрунзе - на Мстиславську, Карла Маркса - на Преображенську вулицю міста Чернігова.

Коли татари взяли в облогу Троїцько-Ільїнський монастир, завдяки молитвам старого ченця сталося чудо - храм Божий увійшов у землю, і перелякана орда розбіглася. Церква, яку поглинула земля, знову з'явилася у день святого Іллі, тому й назвали її Іллінською.
Це, звісно, легенда, адже достеменно відомо з літописів, що Іллінську церкву засновано Антонієм Печерським 1069 р. І все ж читати подібні оповіді у книжечці П. І. Іловайського "Черниговская старина по преданиям и легендам" не можна без захоплення. Як не можна не погодитися з її автором, що "далеко не кожне місто може похвалитися такою кількістю переказів і легенд, присвячених йому, як Чернігів".

У сучасних умовах, коли проявляється посилений інтерес до історії української державності, на порядок денний висувається необхідність постановки питання про роль і місце православної церкви в історії України. Без створення історії церкви та без вивчення національних релігійних рухів неможлива об'єктивна й всебічна реконструкція історії українського народу.
80-90-ті рр. XVII ст. - період, коли церковні відносини між Києвом і Москвою характеризувалися посиленням церковно-ієрархічної влади патріарха московського на Україні та послабленням привілеїв українських церковних ієрархів.

У фондах Чернігівського історичного музею зберігається значна колекція культового срібла, зокрема досить цікавий потир, що належав стольненській Преображенській церкві.
Як відомо, сотенне містечко Стольне з 1740 р. було у володінні генерального судді війська Запорізького Андрія Яковича Безбородька, а після його смерті перейшло в спадок його синам. Один із них - Олександр Андрійович Безбородько (1747-1799 рр.) - став відомим державним діячем, дипломатом, був канцлером при дворі Павла І

Після загарбання в 1618 р. Чернігівщини Річчю Посполитою в регіоні відбулися суттєві зміни в системі феодального землеволодіння. Значна частина земель була відібрана в попередніх власників і передана в користування польським магнатам і шляхті. Значного розвитку набуло й монастирське землеволодіння.
Одним із великих землевласників був новгород-сіверський Спасо-Преображенський чоловічий монастир, що виник не пізніше першої половини XII ст.

Церковна парафія як організаційна форма релігійного й громадянського життя людності Київської Русі досі не стала об'єктом глибоких і систематичних досліджень вітчизняної медієвістики. Проте за середньовіччя передусім і зосереджувалося історичне буття народу: тут спливало все життя християнина - від його народження й до самої смерті.
За обчисленнями А. Поппе, на Русі кінця XII - початку XIII ст. існувало 6 тис. парафій.

Не дивлячись на те, що вже більше як тисячоліття відокремлює нас від тих легендарних часів, коли Київська Русь прийняла християнство, історія давньоруської церкви й досі залишається маловивченою. Не є винятком і Чернігівська єпархія.
Хоч вивчення історії Чернігівської єпархії розпочалося ще в середині XVII ст. (І. Галятовський, Д. Туптало), перші віки її існування і понині майже зовсім невідомі для нас. Практично всі дослідники та краєзнавці XVIII - початку XX ст. (О. Шафонський, М. Марков, М. Маркович, С. Котляров, Н. Барсов, П. Голубовський, Д. Багалій та ін.), які торкалися ранніх етапів історії Чернігово-Сіверської землі чи історії руської православної церкви (Є. Голубинський, митрополит Макарій Булгаков та ін.)

У 2002 р. виповнилося 1010 років Чернігівській єпархії. Нарис з її історії митрополит чернігівський і ніжинський Антоній підготував до 1000-ліття від часу заснування єпархії. Подаємо матеріал з благословення і дозволу владики Антонія.
Перед народом чернігівським, перед Чернігівською землею, омитою водою Хрещення ще за святого князя Володимира, прослався славетний хресний шлях... На цьому шляху багато радощів і скорбот, сходжень і падінь, величі та випробувань... Та церква чернігівська живе! її оновлює і живить Дух Святий, про неї піклується Матір Божа, підносять свої молитви до Бога за землю чернігівську великий угодник Божий святитель Феодосій та всі святі, які в ній просяяли.

Релігійні реформи Володимира мали на меті ослабити супротивників сильної централізованої влади. Офіційною релігією в державі було язичество. Причому на Русі не існувало спільних для всіх племен і земель богів. Кожне плем'я мало своїх місцевих богів. Часто боротьба проти київського князя набирала релігійного характеру і точилася під приводом оборони свого власного бога.
Язичеська релігія, що виникла за часів родового ладу, не відповідала новому, феодальному суспільству. Потрібна була релігія, яка б освячувала панування феодального класу.

Наші давні предки були з огляду на віру пантеїсти. Вони вірили, що весь світ, небо, повітря й уся земля заповнені богами та що вся природа жива, повна всякого дива, а в ній усе думає й говорить нарівні з людьми та богами. На чолі світу стояли боги, що всім кермували; за ними тягнувся цілий ряд нижчих божеств та демонів, які старшим богам стояли до послуги; на кінці стояли люди, обдаровані надприродною силою, які могли не лише конкурувати з демонами та спорити з ними, але й навіть примушували виконувати їхню волю, коли цього вимагали обставини.