|
|
У розділі матеріалів: 82
Показано матеріалів: 61-75 |
Сторінки: « 1 2 3 4 5 6 » |
Екскурсії, як метода набування знань через безпосереднє спостереження речей та явищ, мають першорядне значіння й для самоосвіти і для освіти так шкільної, як і позашкільної. Значіння екскурсій полягає в тому конкретному грунті знань, що запезпечує їх міцність, точність, тривалість.
Історичні екскурсії цінні остільки, оскільки ми повинні цінувати наші знання з історичного минулого. Минуле не зникає: воно живе в сучасному, живе не лише в походящому розумінні цього слова, але й в дослівному: минуле живе в нас самих, бо «культура є спадщина попередніх поколінь, оскільки вона втілилася в наших звичаях, навичках, знаннях та вмінні», воно оточує нас своїми матеріальними рештками і не лише такими, що переховуються по музеях, архівах тощо, ба й такими, що й зараз ми ними користуємося в нашому житті, напр. будівлі.
|
В будущем мало изученная археологами Лесковица подарит, мы думаем, ещё немало открытий, связанных с историей Чернигова в давние времена.
Только за последние годы в этой местности были обнаружены два комплекса по обжигу плинфы. Первый - на южном берегу озера Млыновище (русло старого Стрижня), где в 1985 году археолог А, В. Шекун раскопал пять печей по обжигу плинфы. Можно сказать, что там был найден древнерусский кирпичный завод, первый из обнаруженных в Чернигове.
Без сомнения, плинфа изготавливалась для сооружения какого-то монументального каменного здания, располагавшегося где-то поблизости от печей. Недаром здесь, на окраине Святой рощи, имелось урочище под названием Церковище.
|
Не менее интересную тайну содержит легенда о месте крещения наших предков. Согласно преданию, население столицы Черниговского княжества приняло обряд крещения в небольшом озерце, расположенном в южной части урочища Святое. Там силами Черниговской епархии по велению митрополита Антония несколько лет назад поставлен памятный знак в честь этого исторического события.
Урочище Святое представляет собой большое дюнное всхолмление, поросшее смешанным лесом из могучих дубов и вековых сосен, которое находится в пойме Десны между рекой и пригородом Лесковица. Эта возвышенность не покрывается водой даже в самые высокие паводки.
По нашему мнению, в маленьком озере с чистой ключевой водой размером 40x60 метров могли окрестить только небольшое количество людей, например, князя с членами его семьи и дружинников, но никоим образом не многотысячную массу жителей Чернигова.
|
В конце X века языческая религия сменилась христианской. Это было историческое событие особой важности, перевернувшее, в полном смысле этого слова, образ жизни наших далёких предков, принесшее из Византии на землю Русскую письменность, каменное зодчество, искусство и мораль, отличную от верований, бытовавших в среде язычников-славян.
Как правило, статуи своих кумиров, сделанные из дерева, камня или из сочетания этих материалов с драгоценными металлами, славяне ставили на вершинах холмов, поросших вековыми дубами (дуб считался священным деревом у язычников), и поблизости от воды. В пантеоне языческих богов, собранных по велению князя Владимира в Киеве в 980 году из разных святилищ этого града, стояло шесть идолов: Перуна, Дажьбога, Хорса, Стрибога, Мокоши и Симаргла.
|
Когда название города Сирим сменилось на Чернигов, вряд ли станет известно. Но нынешнее имя города связано с несколькими легендами. Одна из них гласит, что на месте современного города в глубокой древности рос дремучий лес под названием Чёрный гай. Постепенная трансформация двух этих слов в одно дала название Чернигов.
Некоторые краеведы высказывают мнение, что город назван по имени некоего Чернеги, жившего на этом месте на берегу Десны в древние времена.
Но наиболее популярной легендой о происхождении названия города, о которой приезжему люду рассказывают местные гиды, является та, которая повествует, что давным-давно городом владел князь Чёрный, давший Чернигову своё имя.
|
История нашего города изобилует разными тайнами и первое место среди них занимает вопрос - когда же все-таки возник Чернигов?
Археологи на основе своих изысканий утверждают, что он появился на берегах Десны 1300 лет назад. Можно, однако, предположить, что произошло это еще раньше: на крате, составленной знаменитым греческим ученым Птолемеем во 2 веке нашей эры, на том месте, где стоит нынешний Чернигов, указан город Сирим. Клавдий Птолемей составил руководство по географии, куда входит 8 книг. В нём дана хорошо систематизированная сводка географических знаний древних о мире.
|
Нещодавно в місцевих ЗМІ з'явились повідомлення, що під час охоронних археологічних досліджень в районі готелю "Градецький", які проводились Г.В. Жаровим, було знайдено і досліджено тридцять поховань доби Київської Русі. При цьому припускалося, що розміри давньоруського Чернігова були більше, ніж вважалось досі.На мою думку, подібне припущення має рацію. Як відомо Чернігів був другим на середньому Подніпров'ї містом після Києва, як політичний, військовий і релігійно-культурний центр цьрго регіону і не тільки його. В книзі "Археологія Української РСР" повідомляється, що територія нашого міста в XII - початку XIII століть займала площу близько 164 га, при цьому територія Подолу була майже не досліджена археологами. А це сучасні передмістя Чернігова - Кавказ і Лісковиця. |
На початку X ст. у головних містах Чернігово-Сіверщини сиділи прибічники київського князя Олега. Він залишився у пам'яті народній як «віщий» Олег, як чудодій, здатний творити надлюдське.
По Олегу київський княжий стіл обійняв Ігор, пізніше по-звірячому забитий древлянами з міста Іскоростеня. Княгиня Ольга, його кохана дружина, залишилась з маленьким сином Святославом. Вона очолила Київське князівство, приборкала древлян, прийняла християнство. Син княгині Ольги Святослав залишив по собі пам'ять тим, що здобув Херсонес і Болгарію, побив печенігів і греків. У Святослава були сини Володимир та Ярополк. Між ними виникла ворожнеча, відома в історії як протистояння між князями полоцькими і київськими.
|
Чернігово-Сіверщину називають землею храмів, духовних святинь православ'я. Християнська церква протягом більш ніж тисячі років формувала світогляд, характер українського народу. Біля 50 його поколінь жило в різних епохах - від княжих часів до радянської влади, і всі ці десять століть християнська релігія залишалась джерелом духовності нашого народу. Головним осередком, центром духовності була церква. Майже кожне село, не кажучи про міста, мало свій храм, святе місце для молитов, виконання таїнств Божої служби, тут після народження хрестили людину, звідси проводжали її в останній шлях.
Сьогодні на Чернігівщині існує біля 500 православних громад. Майже 80 відсотків населення вважають себе православними. Після багатолітніх блукань людина знову повертається до Бога, прямує до храму.
Подаємо короткі відомості про церкви нашого краю. їх історія - це історія й нашої отчої землі.
|
Після загарбання в 1618 р. Чернігівщини Річчю Посполитою в регіоні відбулися суттєві зміни в системі феодального землеволодіння. Значна частина земель була відібрана в попередніх власників і передана в користування польським магнатам і шляхті. Значного розвитку набуло й монастирське землеволодіння.
Одним із великих землевласників був новгород-сіверський Спасо-Преображенський чоловічий монастир, що виник не пізніше першої половини XII ст. Земельні володіння він одержував ще під час князювання Василя Івановича III (1505-1533 рр.), і це було підтверджено грамотою Івана IV Грозного 1552 р., оригінал якої, на жаль, не зберігся, і відома вона лише за сильно зіпсованим монастирським списком. Ця грамота все ж дає можливість визначити, що в XVI ст. Спаський монастир володів обширними земельними угіддями, які простягались на південь до р. Сейму, а на схід - до м. Рильська.
|
У грудні 1922 р. чернігівська газета "Красное знамя" вмістила матеріал під назвою "Процес церковної контрреволюції", в якому йдеться про справу чернігівського єпископа Пахомія Кедрова, священнослужителів Храмцова та Короткевича. Пахомію ставилася в провину участь в акті "жахливого поневолення трудящих, у підтримці гетьмана", оскільки він підписався під зверненням Всеукраїнського собору, що відбувся в липні 1918 р. "До всіх православних християн, живущих у Боголюбній нашій Україні, біля носія нової влади гетьмана". Крім того, єпископ звинувачувався в протидії вилученню церковних цінностей. Адже після постанови губернського з'їзду рад про розкриття мощей святителя Феодосія він надіслав до губвиконкому відношення, де вказував, що "посягання на доторкання до мощей є недопустима образа віри народу, що обурила всю Чернігівщину".
|
Після того, як Чернігів 28 січня 1654 р. присягнув на вірність московському цареві Олексію Михайловичу, в основу управління було покладено давньоруську одиницю «полк», поділену на сотні. Полковим містом обрано Чернігів. Сотенними містечками – Нерезну, Городню, Любеч, Мену, Понорницю, Седнів, Сосницю та ін. Відбулось поєднання функцій військових та адміністративно-судових у руках одних і тих же осіб. Хоча влада цивільна і військова відрізнялась. У селі над козаками начальник – отаман, над посполитими – війт, у місті – магістрат або ратуша, в округах – сотник, полковник, гетьман.
Стосунки із центральним московським урядом складалися так: перш за все було обмежено право гетьмана налагоджувати дипломатичні зв'язки із ворожою Москві державою, пізніше – із будь-ким. Для оборони Чернігова поставлені воєводи з московськими гарнізонами, котрі не мали права втручатися у місцеве управління.
|
Наприкінці 1917 р. політична ситуація в Російській державі зазнавала швидких змін. Якщо літо - час безумовного панування поміркованих соціалістів, то восени ініціативою заволоділи більшовики. Особливо гостро це відчувалося у центральному регіоні Росії. В Україні спостерігався схожий процес радикалізації настроїв у суспільстві і відповідно поширення впливу РСДРП(б). Однак в Україні водночас зростав вплив українських соціалістичних партій (насамперед УПСР), які об'єктивно, незважаючи на спорідненість гасел, ставали найсерйознішими суперниками більшовиків. Після жовтневого перевороту українські сили, спираючись на легітимний центр влади - Українську Центральну Раду, спробували перебрати контроль над усією територією України, що неминуче вело їх до зіткнення з більшовиками.
|
Аналіз наявних джерел вже зараз дає змогу виявити деякі особливості голодового лихоліття у нашому краї. Найголовніша з них полягає у тому, що тут колективізація, розкуркулення, хлібозаготівлі і голод повністю співпали у часі. Колективізація проходила з кінця 1932 і увесь 1933 рік, коли на Чернігівщині, як і по всій Україні, лютував голод.
Такі ж оцінки знаходимо і в спогадах людей. Для них голодовка нерозривно пов'язана із насильницькою колективізацією. Тільки у розповідях вчителів-пенсіонерів є згадки про індустріалізацію, вороже оточення тощо, котрі можна з певною натяжкою трактувати як спроби виправдання політики. Для більшості сільського люду всі ці лиха впали як сніг на голову. "У 1932 р. голодовка почалася, а чому, я не знаю. Побрала усе держава", - ось класичний взірець логіки теперішніх селян. Але не варто дивуватися цьому. Необхідно врахувати ту важливу обставину, що абсолютна більшість респондентів була тоді дітьми.
|
У житті діячів гетьманщини кінця XVII ст. значне місце займала релігія. Духовні і ідеали оточення Івана Мазепи були тісно пов'язані з вірою в Христа, православ'ям. Земне існування вважалося важливим, але скороминущим етапом буття, а тому, навіть маючи пристойні статки, заможне козацтво жило в тіснуватих скромних кам'яницях, грубих дерев'яних маєтках, не дуже переймаючись їх красою, вишуканістю. Головне - прийти І на суд Божий із почуттям виконаного обов'язку перед православною церквою, батьківською землею. Час І. Мазепи не залишив нам старшинського змагання в побудові розкішних палаців, маєтностей. Найближчі соратники гетьмана набуті на урядах кошти здебільшого спрямовували на зведення, ремонт дорогих храмів, на підтримку монастирів.
| |
