Наші давні предки були з огляду на віру пантеїсти. Вони вірили, що весь світ, небо, повітря й уся земля заповнені богами та що вся природа жива, повна всякого дива, а в ній усе думає й говорить нарівні з людьми та богами. На чолі світу стояли боги, що всім кермували; за ними тягнувся цілий ряд нижчих божеств та демонів, які старшим богам стояли до послуги; на кінці стояли люди, обдаровані надприродною силою, які могли не лише конкурувати з демонами та спорити з ними, але й навіть примушували виконувати їхню волю, коли цього вимагали обставини.
Правда, до нас не дійшли писемні пам'ятки з тих давніх часів, що підтверджували б повною мірою наш погляд, подавали б характеристики богів, демонів та богочоловіків такою назвою можна б охрестити людей із надприродною силою - та описували б їхній культ із такими подробицями, як це має місце, приміром, у давніх греків. Але з деяких повідриваних згадок у пізніших літературних пам'ятках, з аналогії до релігійних систем інших індоєвропейських народів, а в першу чергу найближчих нам греків, зрештою, з численно перехованих вірувань і обрядів до наших часів між простим народом можемо відтворити собі доволі повний образ первісного релігійного світогляду наших предків.
Про вищих богів довідуємося дещо вже з літопису. В договорі Олега з греками згадується, що русини клялися своїми богами - Перуном і Волосом. В оповіданні про початок панування Володимира Великого говориться: "І нача княжити Володимер в Кієве і постави кумири на холму вне двора теремнаго: Перуна древяна, а главу его сребрену, а ус злат, і Хорса, Дажбога, і Стрибога, і Симаргла, і Мокошь. Жряху їм, наричуще я боги, привожаху сини свої і дщері, і жряху бєсом, оскверняху землю требами своїми, і осквернися кровими земля Руска і холм от". В Іпатіївському літописі згадується "про солнце царь, сынъ Сворогов, єже єсть Дажбог". Коли Симаргл (ідентифікований з Семигераклем) і Мокоша відіймуться до демонів, якими вони були, як це видно ще з інших джерел, то вище названі всі головні боги.
Що наші предки поклонялися силам природи, як і більшість індоєвропейських народів, на те маємо писемні вказівки. У "Хождєнії Богородиці по муках" говориться: "Оні же всє боги прозваша, слънце и месяць, землі і воду, звєрі і гади". А в Густинськім літописі маємо виразний натяк на культ дерев, рік і джерел: "Іниє кладезям, озерам, ро-щевиям жертву приношаху". Як довго така віра удержувалася незважаючи на офіціальне заведення християнства, видно хоч би з такого факту, що ще в XV ст. новгородський архієпископ Макарій говорить про москалів, що вони "обичая держахуся от древніх прародителей"; "суть же скверние молбища їх лєсь и каменіє, і рєки, і блата, істочники і гори, і холми, солнце, і мєсяць и звезди, і озера, і просто рещи всей твари поклоняхуся ако богу і чтяху і жертву приношаху бесем". Зрозуміло, що і в нас не було інакше, і ще у XVIII ст. можна зустріти виступи поодиноких осіб проти такої давньої "безбожності".
Вже з літописної згадки бачимо, що богам ставлено статуї (кумири), як пізніше хри¬стиянським святим. Чи ставлено і храми, про це нема згадки, але, судячи по аналогії і знаючи, що у балтійських слов'ян були храми, яких описи переховалися, можемо припустити, що вони були і в нас...
|
