Після загарбання в 1618 р. Чернігівщини Річчю Посполитою в регіоні відбулися суттєві зміни в системі феодального землеволодіння. Значна частина земель була відібрана в попередніх власників і передана в користування польським магнатам і шляхті. Значного розвитку набуло й монастирське землеволодіння.
Одним із великих землевласників був новгород-сіверський Спасо-Преображенський чоловічий монастир, що виник не пізніше першої половини XII ст. Земельні володіння він одержував ще під час князювання Василя Івановича III (1505-1533 рр.), і це було підтверджено грамотою Івана IV Грозного 1552 р., оригінал якої, на жаль, не зберігся, і відома вона лише за сильно зіпсованим монастирським списком. Ця грамота все ж дає можливість визначити, що в XVI ст. Спаський монастир володів обширними земельними угіддями, які простягались на південь до р. Сейму, а на схід - до м. Рильська. Після Деулінської угоди архімандрит Корнилій разом із монахами, прихопивши монастирське майно, перейшов з Новгорода-Сіверського в межі Російської держави: спочатку в Рильськ, а потім - у Севськ. Монастирем заволоділи домініканці, він зазнав значних спустошень, "...а не архімандрити, а не іноє старшини духовное, в монастирі Спаськом не було". Однак і надалі він продовжує бути власником попередніх земельних угідь, зокрема сіл Горбова, Погребків при р. Десні, с. Глазова при р. Бичисі та ін.
Земельним власником на Чернігівщині продовжував бути також клюсівський Преображенський чоловічий монастир. На підставі акту від 5 вересня 1634 р., Фащ підтвердив за монастирем його попередні володіння: "...островов четири, т. є. Спаській, где церковь і монастир стоїть, другой - Кутовий, третій - Красний, четвертий - Корябин, зо всємі принадлежитостями їх, т. є. з борами, з лісами і з деревом бортним в нім будучим і з стоялим, і з вшелякими ловлями і пожитками рибними і звіриними". Пізніше всі ці маєтності в "моц і в держане і в спокойное вживаніє вічними часи" були підтверджені Осипом Бороздною актом 1643 р.
На території майбутнього Ніжинського полку каштелян київський Адам Кисіль відновив існуючий з XVI ст. Максаківський монастир, а 10 жовтня 1646 р. Кисіль видав монастирю грамоту на володіння поселенням Максаки, для заселення якого відводилось "шматьє землі Менскоє" - земельна ділянка на правому березі Десни біля м. Мени. Через деякий час магнат віддав Задесенський (чи Красноставський) Ключ, до складу якого входило п'ять сіл, що раніше належали Менському замкові.
Значні володіння одержав, згідно з актом 1627 р., складеним "капітаном і войтом" чернігівським Яном Куновським, Чернігівський кляштор. Маєтності Онбиш і Лосинівка "со всем угодієм, ...з кгрунтами ораними і не ораними, з будинками, дворами, огорода¬ми, садами, лісами, борами, бортем, ланами, сіножатями, ріками, річками..." були подаровані Катериною Угорницькою Онбишському монастиреві.
Земельними маєтностями володів Крупицький Миколаївський монастир, що знаходився на березі р. Сейму, за 7 верст від Батурина. Один із документів свідчить, що Крупицький монастир виник "издрєвлє". Досі не вивченою залишається історія одержання ним земельних володінь. Відомо, однак, що в досліджуваний період власник Батурина Оссолінський актом 1636 р. затвердив за монастирем землі, які "здавна до того святого Ніколая монастиря належали". Це частина берегів р. Сейму, біля озер Усороча і Стучка. Села Обмочів і Вірьовка згадані в акті Оссолінського як такі, в яких були лише "грунта", що належали монахам. Значну кількість маєтностей на Чернігівщині мав Києво-Печер¬ський монастир, якому належали села Навоз, Мньово, Гдень, Сорокошичі, Глибове, Ошитковичі, Новоселки на р. Дніпрі, Тарасовичі, Сваром'є, Слободка на р. Десні, Дубечня, Погреби та інші. Вказівки на
володіння монастирем цими селами маємо і в першій половині XVII ст.
|
