Антоній Печерський відомий як засновник Києво-Печерського монастиря. До прийняття чернечого постригу називався Антипом (Антипою). Народився він близько 983 р. в м. Любечі на Чернігівщині в міщансько-селянській родині, яка після прийняття християнства відзначалася великою побожністю. Цю побожність перейняв й Антип, який, почувши про чернече життя, ще в молодому віці викопав печеру й оселився в ній. Незабаром він пішов до Афону, де прийняв чернецтво під ім'ям Антонія. Під час перебування на Афоні віддалився у печеру, що знаходилася недалеко від житла старця Феоктиста. який став його духовним наставником. За короткий час Антоній здивував своїми чернечими подвигами навіть досвідчених літніх монахів, а коли він пробув на Афоні вже багато років і зміцнів духовно, за порадою Феоктиста повернувся в Україну, щоб заснувати тут монашество та "щоб і тут бути на користь і підтримку багатьох". Прибувши до Києва в 1013 р., він почав шукати місце, що нагадувало б йому Афон, і після тривалих пошуків вирішив оселитися у печері недалеко від села Берестова під Києвом. У ній перед тим жив і виконував обітниці, молитви і постування священик цього села - Іларіон, яким пізніше був обраний митрополитом київським. Весь час, як і на Афоні, Антоній проводив у молитвах, пості та праці. До нього приходили багаті та бідні, знатні та вбогі - за порадою, благословенням та повчанням. Невдовзі біля нього зібралося 15 ченців (одним із перших прибув преподобний Феодосій), і це започаткувало Києво-Печерський монастир. Цю подію літопис відносить до часів князювання Ярослава Мудрого, а точніше - до 1051 р., коли в одній з печер оселився преподобний Антоній. За часів сина Ярослава Мудрого - великого князя Ізяслава - Антоній був уже досить відомим в Україні. Ченці, які згуртувалися біля нього, розширили печери та збудували невелику церкву. Але преподобний Антоній хотів відбувати свій подвиг на самоті, тому він поставив першим ігуменом монастиря преподобного Варлаама, а сам відійшов на інше місце, де викопав собі нову печеру. Згодом тут з'явилось ще декілька печер, які стали називатися Ближніми або Антонієвими.
Через деякий час князь віддав усю Берестову гору під монастир, і, коли кількість ченців збільшилася, преподобний Антоній благословив збудувати на горі церкву, що була освячена на честь Успіння Пресвятої Богородиці. До тієї пори тут уже заклали монастир із келіями, до яких ченці перейшли жити з печер, але він назавжди одержав назву Печер-ського.
Під час заколоту в 1069 р. в Києві, коли спочатку місце Ізяслава посів його брат В'ячеслав, а потім Ізяслав знову повернув свій престол, Антонію довелося залишити Київ та на деякий час оселитися в печері на Болдиній горі біля Чернігова, тому що Ізяслав запідозрив Антонія в участі у цьому заколоті. Але непричетність Антонія до цієї події дуже швидко була доведена, й Ізяслав умовив Антонія повернутися до Києво-Печерського монастиря, де він прожив до кінця своїх днів і помер 10 липня (за новим стилем 23 липня) 1073 р. на 90-му році свого життя.
Преподобний Антоній Печерський відомий насамперед як засновник чернецтва в Україні й, зокрема, Києво-Печерського монастиря. Сам він був яскравим взірцем чернечого подвигу: суворим аскетом, який проводив свій час у пості та молитвах. Для всіх, хто приходив до нього за порадою, він був чуйним та уважним, лікував хворих зіллям та творив чудеса. Преподобний Антоній заповів, щоб мощі його заховали від людських очей у тій печері, де він виконував свою обітницю. Наталія Матвєєва, Андрій Голобородько
| 
