Релігійні реформи Володимира мали на меті ослабити супротивників сильної централізованої влади. Офіційною релігією в державі було язичество. Причому на Русі не існувало спільних для всіх племен і земель богів. Кожне плем'я мало своїх місцевих богів. Часто боротьба проти київського князя набирала релігійного характеру і точилася під приводом оборони свого власного бога.
Язичеська релігія, що виникла за часів родового ладу, не відповідала новому, феодальному суспільству. Потрібна була релігія, яка б освячувала панування феодального класу. Але язичество мало численних прихильників як серед панівного класу, так і серед широких верств простого народу. Цю складну ситуацію добре розумів князь Володимир Святославич. У 980 р. він робить спробу обновити язичеську релігію, пристосувавши її до нових умов. Оголошується єдина група язичеських богів на чолі з Перуном. Вона повинна була об'єднати в собі усіх головних "племінних" богів і забезпечити єдиний для всієї держави культ, центр якого містився в Києві під зверхністю князя. На горбі поза "двором теремним" (тобто за межами городища Кия) Володимир будує нове язичеське капище, на якому ставить язичеських богів ("кумирів"), головним з яких був Перун. Зображення Перуна було дерев'яне зі срібною головою і золотими вусами. Поряд стояли зображення Хорса, Дажбога, Стрибога, Симаргла і Мокоші. Християнський літописець з презирством пише, що кияни-язичники звали їх богами і приносили їм свої жертви ("оскверняху землю требами своїми").
Літописець не зазначає конкретного місця, де стояло капище. Відомо лише, що воно розміщувалось десь на території "города Володимира". Деяку ясність вносить літописне повідомлення про знищення капища під час введення християнства в Києві. Кумирів (або ідолів) порубали і спалили, а Перуна прив'язали до хвоста коня і тягли згори "по Боричеву на Ручай". Можливо, що і пагорб, де стояло капище, був по сусідству з Боричевим (нинішнім Андріївським) узвозом.
Але точне місцезнаходження цього капища залишалося нез'ясованим до розкопок у будинку Трубецьких.
Ще 1927 р. археологічний комітет Всеукраїнської академії наук прийшов до висновку, що колишня садиба Трубецьких - одне з найунікальніших місць стародавнього Києва. Підставою для цього були численні знахідки під час
спеціальних археологічних досліджень та випадкових земляних робіт. Тут виявили древній курган, залишки жител, знайшли золоті та срібні прикраси.
У 1975 р. під будинком Трубецьких археолог Я. Є. Боровський відкрив фундаментні рови невідомої споруди X ст., засипані щебенем і уламками плінфи та шиферу.
Конфігурація фундаментних ровів показала, що споруда являла собою витягнутий з півночі на південь прямокутник з прилеглими до нього з півночі, сходу і півдня шістьма заокругленими симетричними виступами-пелюстками.
Поряд з фундаментними ровами виявлено велику чашоподібну яму із сімома прошарками вугілля, золи і перепаленої глини, що чергуються між собою. У перепаленій глині знайдено багато кісток, в основному бичачих (биків приносили в жертву язичеським богам), а також бойову сокиру - символ Перуна. Що ж це за споруда, залишки якої відкрили археологи? Такі заокруглені симетричні виступи-пелюстки відомі у святилищі Пе¬руна IX ст. на річці Гнилоп'ять під Житомиром, а також у подібному капищі Перуна в Новгороді. Ця схожість у будові, а також наявність великого зольника дають підстави для припущення, що відкрито язичеське капище X ст., про яке згадується в літописі. Адже воно було збудоване за межами "двора теремного". Неподалік від капища розпочинався Боричів узвіз, а поряд знаходився Бабин торжок - центральна площа "города Володимира". На шести пелюстках капища, напевно, стояло шість фігур язичеських кумирів (саме така кількість і згадується в літописі).
Судячи з матеріалу, яким були засипані фундаментні рови, можна гадати, що підвалини язичеського храму після прийняття християнства розібрали і використали на якесь інше будівництво, а уламками плінфи, шиферного сланцю заповнили самі рови.
Як же уявляють дослідники первісний вигляд капища?
Це відкритий майданчик на потужному фундаменті, що підносився десь на 2,5 м над навколишньою місцевістю. На дерев'яних колонах стояло шість ідолів, майже в зріст людини. Загальна висота ансамблю - п'ять-шість метрів. Тут же біля підніжжя грізних богів горіли жертовні вогнища.
Але язичество, як уже згадувалося, пережило себе. Ось тому Володимир Святославич і змушений був звернутися до однієї з монотеїстичних релігій. Такими релігіями тоді були іслам, іудейство та християнство.
Після тривалих роздумів Володимир Святославич обрав візантійське православ'я. Князь керувався не церковними чи релігійними міркуваннями, а земними практичними інтересами, насамперед політичними, економічними та культурними.
У 988 р. Володимир "хрестить Русь", тобто християнство проголошується державною релігією Київської Русі. Звичайно, християнство було відоме на Русі значно раніше, ще з IX ст., але тепер воно стає панівною релігією.
Прийняття християнства сприяло зміцненню держави, адже церковна організація допомагала Володимиру керувати країною. В особі священиків князь мав не тільки проповідників, що освячували князівську владу, якій кожний християнин повинен підкорятися, але й письменних помічників в управлінні державою. Християнство ставало могутньою зброєю, допомагало зміцнювати владу в суспільстві. Це дуже точно висловив один з перших руських єпископів Лука Жидята, поставлений Ярославом Мудрим у Новгороді. Він не раз закликав новгородців: "Бога се бойтеся, а князя чтіть".
Християнство сприяло зміцненню нових, більш прогресивних суспільних феодальних відносин, розширенню економічних і культурних зв'язків Київської Русі з європейськими країнами і особливо з найрозвинутішою тоді Візантією.
Прийняття християнства прискорило проникнення на Русь передової візантійської культури, але це не означає, що культура Київської Русі своїм походженням і розвитком зобов'язана християнству. І до цього на Русі розвивались писемність, архітектура, мистецтво. Завдяки своєму розвитку Київська Русь могла творчо засвоювати кращі зразки світової культури.
|
