У грудні 1922 р. чернігівська газета "Красное знамя" вмістила матеріал під назвою "Процес церковної контрреволюції", в якому йдеться про справу чернігівського єпископа Пахомія Кедрова, священнослужителів Храмцова та Короткевича. Пахомію ставилася в провину участь в акті "жахливого поневолення трудящих, у підтримці гетьмана", оскільки він підписався під зверненням Всеукраїнського собору, що відбувся в липні 1918 р. "До всіх православних християн, живущих у Боголюбній нашій Україні, біля носія нової влади гетьмана". Крім того, єпископ звинувачувався в протидії вилученню церковних цінностей. Адже після постанови губернського з'їзду рад про розкриття мощей святителя Феодосія він надіслав до губвиконкому відношення, де вказував, що "посягання на доторкання до мощей є недопустима образа віри народу, що обурила всю Чернігівщину". Стаття закликала трудящих в особі свого провідника революційного трибуналу "дати всьому цьому належну оцінку й винести свій суворий вирок ворогам робітничо-селянської влади". За вироком революційного трибуналу єпископа Пахомія вислано за межі області на 3 роки.

В архівних документах збереглося багато заяв про добровільне зречення священнослужителями сану. Колишній викладач семінарії м. Чернігова, кандидат богослов'я, протоієрей Герасим Смоличев у листі до редакції писав, що, відслуживши 45 років, дійшов висновку, що його "діяльність була спрямована на шкоду народу, і переконався, що місце церкви повинна посісти радянська школа..." Зрікаючися сану, він закликав "усіх розсудливих і чесних служителів культу" наслідувати його приклад. Аналогічні заяви адресували газеті священик Григір Петрович Петровський із с. Березна, який зазначав, що "релігія є дійсно оманою для трудящих" і що "за релігією маскуються сотні тисяч контрреволюцій"; дяк Яків Касянович Косяченко із с Смяч, священики В. П. Позняк, А. Ярчуков та ін.

Під тиском влади, у створеній нею відповідній антирелігійній атмосфері чимало священиків змушені були відступати від своїх переконань і служінь.

Цілеспрямовано й жорстоко проводилось знешкодження будь-якого впливу на селян віри в Бога і поваги до її служителів. У 1930 р. за "поширення релігійного дурману" мав неприємності священик із с Козацьке Федір Федорович Козмінський. Онисима Платоновича Швайку із с. Красляни Прилуцького району позбавили виборчих прав за читання Біблії.

Кримінальні справи тих років рясніли звинуваченнями типу: "...Як завзята церковниця, голова церковної громади, викликала нездорове ставлення до заходів радянської влади серед відсталих колгоспниць", "...антирадянська агітація на релігійному ґрунті...", "баптист казав, що за Польщі жилося краще..."

У ті часи знищувалась і релігійна література. Ось витяг із доповідної записки начальника Носівського районного відділу НКВС молодшого лейтенанта держбезпеки Грицова: "Вилучені під час обшуку книги церковного характеру - Часослови, Біблії, Псалтирі - знищені як такі, що не являють ніякої цінності, шляхом спалення".