Чернігівщина - Чернігівщина - туристична

Козацькі пістолі у колекції заповідника "Гетьманська столиця"

Про козацьку сміливість, відважність і героїзм у бою відомо дуже багато, але успіх битви більше залежав від вдалої організації, досвіду козаків та надійної зброї. Воєнні перемоги залежали від вміння використовувати найсучасніше озброєння, що значно підвищувало шанси на перемогу в бою із часто переважаючими по чисельності силами противника. Загони козаків, що перебували в Батурині і захищали місто, звичайно, мали найкращу зброю. Особлива відповідальність покладалась на охоронців Батурина, коли місто стало столицею Лівобережної України. Тому крім холодної зброї, козаки використовували найсучаснішу вогнепальну зброю. Саме використання вогнепальної зброї, яка з'являється на озброєнні козаків у XVI ст., значно підвищує боєздатність та ударну силу козацьких формувань. Основою їх була піхота, що швидко освоїла і взяла на озброєння самопали, аркебузи, мушкети, рушниці та пістолі. Останні активно використовували й козацькі кіннотники. Переважна більшість пістолів потрапляла до козаків як трофеї зі Сходу та Європи.

Дмитро Чечель: сердюцький полковник

Наш народ, сповнений духу козацької звитяги, протягом століть здобував власну державу, що не раз відображалось у героїчній боротьбі за свободу і незалежність.
Пліч-о-пліч із простими козаками під час захисту міста-фортеці Батурина 1708 року воювали і представники козацької старшини, серед них наказний гетьман Дмитро Васильович Чечель. У найближчому оточенні Мазепи він посідав помітне місце. Співпрацюючи з гетьманом впродовж двох десятків років, він зарекомендував себе як надійний, дисциплінований і безвідмовний виконавець. Саме тому Мазепа й призначив його наказним гетьманом на час своєї відсутності у Батурині. Гетьман вірив у вірність і професійність свого висуванця і не помилився.
Чечелі належали до старовинного роду литовської шляхти Судимонтовичів з Хожви. Пращур Чечелів отримав 1434 року від литовського короля Жигимонта Кейстутовича Хожовську волость у Віленському воєводстві.

Музейна подія року у Батурині

26 травня 2009 року на території Національного заповідника "Софія Київська" відбулася церемонія нагородження переможців Четвертої Всеукраїнської акції "Музейна подія року" та учасників П'ятої щорічної Програми підтримки музейних працівників на 2009-20І0 роки. Організаторами цих подій є Міжнародний благодійний фонд "Україна 3000" та громадська організація "Український центр розвитку музейної справи".
У заході взяли участь Голова Наглядової ради Міжнародного благодійного фонду "Україна 3000" Катерина Ющенко, Міністр культури і туризму України Василь Вовкун, а також провідні музейні фахівці з різних регіонів України, в тому числі і представники заповідника "Гетьманська столиця" на чолі з генеральним директором Наталією Ребровою.

Ювілейні батуринські читання

Традицію проводити науково-практичні конференції в Національному історико-культурному заповіднику «Гетьманська столиця» започатковано в 1997 році. Ініціатори - ЧДПУ ім. Т.Шевченка та НІКЗ "Гетьманська столиця". З тих пір майже щороку приїздять до сивочолого Батурина представники музейних, бібліотечних, викладацьких, науково-дослідних колективів з різних куточків України та зарубіжжя, щоб поділитися своїми здобутками в царині вивчення історії України.
Цьогоріч ювілейні 10 - ті читання були присвячені 15-річчю Національного історико - культурного заповідника, носили назву "Батурин та його роль в історії Української козацької держави" і були проведені 4-5 червня. Перший день був повністю присвячений екскурсіям по заповіднику. Шановні гості були приємно здивовані дивовижними змінами в нашому закладі. Особливо зацікавили їх об'єкти Цитаделі Батуринської фортеці - Гетьманський будинок, скарбниця, Воскресенська церква, з захопленням реагували на красу палацу К.Розумовського, адже багато хто з гостей долучився до його вивчення та відродження.

Печі гетьманського будинку на Цитаделі у Батурині

Під час археологічних досліджень гетьманського палацу в Батурині на Цитаделі було виявлено рештки двох кахляних печей. Вони припинили своє існування разом зі спорудою на початку листопада 1708 р. Одна з печей знаходилась в північній частині споруди - ймовірно, в гетьманській опочивальні, і мала фундамент розміром 2,5х2 м. Він був укріплений дерев'яними балками та взаємно перпендикулярними ярусами цегляної кладки. Друга піч стояла в найбільшій палаті, яка була прибудована за часів І.Мазепи і, вірогідно, слугувала залою для зборів козацької старшини. Фундамент цієї печі має прямокутну форму розмірами 2,2х2,8 м. Потреба таких міцних опор пояснюється великою вагою та значною висотою самих печей (будинки другої половини ХУІІ ст. мали відстань від долівки до стелі не менше 3,5 м ).

Мазепинський вечір в Оперному

У рамках відзначення 370-ї річниці від дня народження Івана Мазепи Президент України Віктор Ющенко відвідав культурно-просвітниЦький захід "Мазепинський вечір", що відбувся 20 березня в Національній опері.

"Сьогодні вперше відзначаємо день народження Великого Гетьмана на державному рівні. Вшановуємо постать величну і водночас досить трагічну", - сказав у своєму виступі Президент, нагадавши - жоден діяч української історії не викликав більшого зацікавлення і гостріших дискусій у світі, ніж Іван Мазепа. "Чи знає сама Україна, хто був Іван Мазепа, чи оцінила його велич належно його рідна нація? Очевидно, ні", - переконаний Віктор Ющенко. Серед причин такої ситуації він, зокрема, назвав масштабність особистості гетьмана та стереотипи, які нав'язувалися протягом століть. Таврування Гетьмана у попередній, у тому числі й нашій бездержавній історії, за так звану зраду набуло характеру затяжної істерії.

Земський суд в Батурині

В результаті реформ 60-70 -х років ХІХст. в Російській імперії було створено виборні представницькі Установи місцевого адміністративно-господарського управління. В Батурині діяли волосна і земська управи, хоча земська, згідно реформи, діяла лише в повітових містах.

В ХІХ ст. у повітах влада належала земському суду (до 1837 р. він називався нижній земський суд) на чолі з капітаном-справником. Земський суд був паралельно адміністративно-поліційною установою і судовим органом, виконував функції нагляду за станом порядку, забезпечував виконання повинностей і сплату податків тощо. У губерніях України (крім Слобідсько-Української) склад земських судів призначався губернським правлінням, причому лише з дворян, а голови судів - земські справники - призначались Сенатом за поданням губернатора, погодженим з міністром внутрішніх справ.

Іван Мазепа очима його сучасників

20 березня минуло 370 років з дня народження державного, політичного, культурного діяча і дипломата - гетьмана Івана Степановича Мазепи. Неможливо на даний час порахувати ту велику кількість праць науковців та літераторів, які йому присвячені. Важко зрозуміти, що з цього є історичною дійсністю, а що витвором бурхливої уяви чи політичним замовленням. Між науковцями до сих пір точаться суперечки, але всі їх матеріали 'рунтуються на джерелах мазепинської доби. Думки різні, а частіше абсолютно протилежні, важко знайти золоту середину в судженнях. Як же оцінювали І. Мазепу люди, які його оточували, знали чи мали можливість спілкуватись?

Одним із перших описів, які доходять до нашого часу - спогади Яна Пасека про зв'язки молодого І.Мазепи з дружиною багатія Станіслава Фальбовського, котрий, дізнавшись про зраду, прив'язав коханця своєї благовірної до коня, після чого юнак лишився ледве живим.

З історії судочинства

Будинок генерального судді В.Л.Кочубея, що розмістився в затишку "Кочубеївського" парку - не лише унікальний зразок мурованого зодчества XVII ст., з ним пов'язані сторінки історії діяльності Генерального суду Лівобережної України та долі людей. На превеликий жаль, документи батуринського суду тих далеких століть значною мірою втрачені, зокрема під час знищення Батурина в листопаді 1708р. За бажанням царя столицю перенесли до Глухова, та стихійна пожежа в місті 1748р.знищила важливі документи, а ті що збереглися - мало досліджені. Саме їх пошуки дали нам можливість ознайомитися ще з однією справою.
В роки гетьманування І.С.Мазепи (1687- 1708рр.) посаду генеральних суддів обіймали Сава Прокопович та Михайло Вуяхевич. Серед сфер діяльності Генерального суду був розгляд апеляцій на рішення судів нижчих інстанцій. Одну з таких справ переглядав генеральний суддя М.Вуяхевич в Батурині.

З нагоди 340-річчя заснування гетьманської столиці у Батурині

340 років тому, 3-6 березня 1669 року, козацька рада у Глухові гетьманом України обрала чернігівського полковника Де-м'яна Ігнатовича Многогрішного. Задовольняючи прохання старшини, цар Олексій Михайлович дозволив новообраному гетьманові розміститися в Батурині - сотенному містечку Ніжинського полку, куди той і прибув у кінці березня чи на початку квітня 1669 р. Так розпочався бату-ринський період історії Гетьманщини, який тривав за гетьманування Д.Многогр-ішного, І.Самойловича, І.Мазепи та продовжився за К. Розумовського.
На вибір резиденції головним чином вплинуло те, що на той час Батурин мав містобудівну інфраструктуру, найкраще підготовлену до набуття столичних функцій. Це і потужна фортифікація, що складалася з двох взаємопов'язаних елементів: стародавнього городища (Цитаделі) та загальноміських укріплень (Фортеці), і забудова, яка змогла прийняти гетьманську адміністрацію та забезпечити її функціонування. Безперечно, свою роль відіграло і зручне розташування міста на головному сухопутному шляху з Москви до Києва.

Донос Кочубея

Політична ситуація в Гетьманщині на початку XVIII ст. була досить складною. Гетьман як глава держави стояв над козаччиною, козацька старшина перетворюється на зверхній стан України. Змагання й боротьба між ними назріває ще за Б.Хмельницького, відкритої форми набуває за І.Виговського, загострюється при Д. Многогрішному та І. Самойловичу, а свого апогею досягає за І. Мазепи. Не було єдності і серед самої козацької старшини - провідної верстви гетьманщини, незважаючи на спільність соціально - економічних, станово - політичних, національно-державних інтересів, ними керували амбіції, егоїзм, заздрість, дріб'язкові інтриги і чвари. А це в свою чергу створювало атмосферу недовір'я та невпевненості, в якій було дуже важко працювати гетьману та втілювати в життя свої плани.
В одному з листів гетьман писав Станіславу Ліщинському: " У нас на Україні і начальні, і підначальні, і духовні, і мирські особи, подібно до різних коліс не перебувають у єдино-мислії і згоді: ті схиляються до протекції московської, другі - до турецької, третім смакує побратимство з татарами - з вродженої антипатії до поляків..."

Стеценко К.Г. видатний композитор

З Батурином пов'язане життя та діяльність видатного українського музиканта, талановитого композитора, хорового диригента, педагога, енергійного громадського діяча Кирила Григоровича Стеценка. Сто років тому, у 1909 році Кирило Григорович викладав співи в одній із шкіл Батурина. Він народився 24 травня 1882 року в с.Квітках Черкаської області, в родині маляра. Рано прокинувся у нього інтерес до музики і малювання. У парафіяльній школі Кирило з охотою навчався грамоти. Місцевий дяк, почувши гарний голос хлопця, навчає його нотної грамоти та бере до церковного хору Миколаївської церкви. З великим задоволенням майстрував хлопчина різні музичні інструменти, робив сопілки, скрипки. Дуже приваблював його і живопис, тому в 1892році Кирило вступив до художньої школи ім. М.Мурашка в Києві. Але любов до музики
перемогла інші захоплення і тому його рідний дядько записав Кирила до Софійської духовної школи, де він і навчився грати на фортепіано.

Втрачені пам'ятки Батурина

За територіальним розподілом Батурин в XIX- початку XX століть ділився на 13 районів: Гончарівка, Горбанівка, Ду-бовщина, Кочубеївщина, Млини, Мохновка, Могилки, На машині, Охмативка, По-божовка, Тепловка, Троєщина, Центр. Один з його районів отримав свою назву від власника маєтку колезького реєстратора І.Дубовського, який володів 122 десятинами сільгоспугідь та кріпосними селянами в Батурині. Після його смерті весь спадок переходить у власність його дружини Уляни Дубовської. Вона невдало повела справи управління маєтком, тому 18 квітня І850 р. в Чернігівському губернському правлінні розглядалася справа, пов'язана з переведенням батуринських володінь Дубовських на опікунське управління. Вдові було передписано залишити маєток і не з'являтися там без дозволу губернського правління. "Уміле" опікування маєтком призвело до того, що поміщиця втратила все майно на кінець XIX ст.

День соборності в Батурині

Візит Президента України В.А.Ющенка до Батурина - це завжди подія, але візит 22 січня нинішнього року перевершив всі сподівання. Адже на один цей день було заплановано і реалізовано кілька заходів.
Офіційна делегація на чолі з Президентом України В.А. Ющенком складалася з дуже поважних осіб: віце - прем'єр міністр І. Васюник, секретар РНБО Р Бо-гатирьова, міністри - закордонних справ -В.Огризко, оборони - Ю.Єхануров, культури і туризму - В.Вовкун, сім'ї, молоді та спорту - Ю.Павленко. Також до Воскре-сенського майдану Батурина прибули голова Чернігівської облдержадміністрації В. Хоменко, голови інших обласних держадміністрацій, делегації з областей України, з районів області, представники ділових кіл, які брали участь у фінансуванні грандіозного Батуринського проекту. На майдані поважну делегацію очікували представники НІКЗ «Гетьманська столиця», Батуринської міської і Бахмацької районної адміністрацій, козацькі строї, у почесній варті - ліцеїсти Чернігівського ліцею з посиленою фізичною підготовкою.

Героїчній обороні Батурина - 300 років

Пізньої осені 1708 р. полум'я Північної війни докотилося до кордонів Гетьманщини. Король Швеції Карл XII з метою благополучної зимівлі несподівано рушив до Новгород-Сіверська. Керманич Української козацької держави Іван Мазепа, шукаючи шлях виходу з-під постійно зростаючого тиску Петра І, приймає доленосне рішення приєднатися до його найбільшого противника - Швеції. Залишивши 8-ми тисячний гарнізон в Ба-турині, гетьман вирушає на північ Черні-гово-Сіверщини, щоб з'єднатися з Карлом XII. Під час переговорів головним змістом військового союзу мазепинців зі шведами було визначено незалежність України.
Свою столицю Батурин Іван Мазепа доручає довіреній особі - наказному гетьманові Дмитру Чечелю та генеральному гарматному осавулу Фрідріху Кенігсеку, котрим в поміч було залишено 4 сердюцьких полки і частини Лубенського, Миргородського та Прилуцького полків.