340 років тому, 3-6 березня 1669 року, козацька рада у Глухові гетьманом України обрала чернігівського полковника Де-м'яна Ігнатовича Многогрішного. Задовольняючи прохання старшини, цар Олексій Михайлович дозволив новообраному гетьманові розміститися в Батурині - сотенному містечку Ніжинського полку, куди той і прибув у кінці березня чи на початку квітня 1669 р. Так розпочався бату-ринський період історії Гетьманщини, який тривав за гетьманування Д.Многогр-ішного, І.Самойловича, І.Мазепи та продовжився за К. Розумовського.
На вибір резиденції головним чином вплинуло те, що на той час Батурин мав містобудівну інфраструктуру, найкраще підготовлену до набуття столичних функцій. Це і потужна фортифікація, що складалася з двох взаємопов'язаних елементів: стародавнього городища (Цитаделі) та загальноміських укріплень (Фортеці), і забудова, яка змогла прийняти гетьманську адміністрацію та забезпечити її функціонування. Безперечно, свою роль відіграло і зручне розташування міста на головному сухопутному шляху з Москви до Києва.
Вже за перших гетьманів у Батурині розгортається нове будівництво: з'являються державні урядові та приватні споруди, церкви. Розширюються та повністю оновлюються фортечні укріплення. Проектування і будівництво ведуть знані вітчизняні та європейські майстри. Забудова Батурина - переважно дерев'яна, проте були й муровані будинки.
У Батурині вирішуються найважливіші державні справи, сюди поспішають іноземні посли, резиденти, паломники. Для гостей гетьманська адміністрація влаштовує урочисті прийоми, гримлять бенкети. Духовне життя козацької столиці, "міста сорока церков", нерідко випереджало київське. Київський же митрополит брав участь у головних церковних святах Батурина - освяченні церков, хресних ходах, святкових службах. Осередком культури і духовності був Батуринський Крупицький монастир, у якому писалися і перекладалися книги, діяла граверна майстерня, зберігалися православні святині. Центром підготовки нової української еліти була Генеральна військова канцелярія і відкритий при ній "канцелярський курінь", у якому майбутні державні мужі опановували мистецтво урядування, розвивали українську визвольну ідею.
Окрім того, гетьманський Батурин -великий промислово-ремісничий та торговий центр. Давнім і надзвичайно розвинутим промислом було млинарство. Ремісники різноманітних спеціальностей забезпечували населення столиці необхідними товарами. Київська вулиця, що вела від головної в'їзної брами до цитадельних воріт, була головною торговою магістраллю Батурина. На ній знаходились торгові двори та шинки. Велелюдні ярмаркові й базарні торги проходили на головному майдані. Цей майдан був центром адміністративного і громадського життя гетьманського Батурина. На ньому знаходилось приміщення міської ратуші, сотенна канцелярія та мурований собор Живона-чальної Трійці. У Батурині розташовувались продовольчі та артилерійські бази. Безпеку столиці забезпечувало близько сотні бойових гармат та вишколені козацькі формування. Північна війна (17001721 рр.) нанесла непоправного удару гетьманській резиденції, яка була дощенту знищена разом з усім населенням на початку листопада 1708 р. Спробу відновити гетьманську столицю у Батурині було здійснено у 1750 р. К.Розумовським. Проте попри зусилля гетьмана і його оточення, колишньої величі місто не досягло.
Визначальною ознакою батуринсько-го періоду українського державотворення є посилення впливу Московської держави, скерованого на обмеження та ліквідацію української автономії, що призвело до антиколоніального виступу гетьмана Івана Мазепи та скасування інституту гетьманства після зречення його Кирилом Розумовським.

Джерело: Наталія Олефіренко "Слово гетьманської столиці"