З Батурином пов'язане життя та діяльність видатного українського музиканта, талановитого композитора, хорового диригента, педагога, енергійного громадського діяча Кирила Григоровича Стеценка. Сто років тому, у 1909 році Кирило Григорович викладав співи в одній із шкіл Батурина. Він народився 24 травня 1882 року в с.Квітках Черкаської області, в родині маляра. Рано прокинувся у нього інтерес до музики і малювання. У парафіяльній школі Кирило з охотою навчався грамоти. Місцевий дяк, почувши гарний голос хлопця, навчає його нотної грамоти та бере до церковного хору Миколаївської церкви. З великим задоволенням майстрував хлопчина різні музичні інструменти, робив сопілки, скрипки. Дуже приваблював його і живопис, тому в 1892році Кирило вступив до художньої школи ім. М.Мурашка в Києві. Але любов до музики перемогла інші захоплення і тому його рідний дядько записав Кирила до Софійської духовної школи, де він і навчився грати на фортепіано. Тут зародився його майбутній виконавчий профіль - диригент хору. З відомим композитором Миколою Лисенком 17-річний юнак Кирило Стецен-ко познайомився в 1899 році, коли прийшов до нього в хор. Лисенко відразу помітив обдарованого юнака і зробив його найближчим помічником. Новий світ відкрився юнакові, йому Лисенко доручає проводити репетиції, розучувати із співаками хору нові партії. Спілкування з Миколою Віталійовичем та концертні подорожі з його хором по Україні визначили майбутнє Стеценка: він відчув своє покликання - до композиторської та артистично-просвітницької діяльності. Подорожуючи кожного літа по Україні збирає та вивчає український народний фольклор і на його основі написав свої перші музичні твори: хори "Рано-вранці новобранці" на слова Т.Г.Шевченка, "Бурлака", "Могила" на слова Б.Грінченка; соло "Плавай, плавай, лебедонько", "Не смійся ти із мене, чорнобрива". В дні урочистого відкриття пам'ятника в Полтаві 1903 році І.Котляревському капела М. Лисенка понад програму виконала хор "Бурлака". Це було високою честю для молодого митця, представленого Лисенком громадськості. "Ось хто мене замінить після моєї смерті", - говорив друзям Маестро про Стеценка. У 1903 році закінчує Київську духовну семінарію і в червні цього року Кирила Григоровича затверджують на посаду вчителя музики і співів у Київській духовно-учительській школі. Для різних хорових складів Кирило Григорович опрацьовує мелодії "Заповіту" та "Ще не вмерла Україна". Гімн був заборонений існуючою владою в листопаді 1906 року. До 1907 року навчався в музично-драматичній школі Миколи Лисенка. Стеценко був заарештований у 1907 році за оперу "Кармелюк" і висланий на Донеччину. Майже 9 років він жив у Олександрівськ - Грушевський, Білій Церкві, Тиврові, Голово-Русаві та в інших провінційних містечках, як стверджує "Енциклопедія. Мистецтво України. К.,1995, Т.-1, ст. 166". Але навіть на засланні Стеценко не сидів, склавши руки. Живучи в провінційних містечках, він організовував аматорські музичні колективи, диригував хоровими концертами. В ці роки він створив: оперу "Івасик-Телесик", "Лисичка, Котик і Півник", музику до вистав "Сватання на Гончарівці", "Про що тирса шелестіла", хори: "То була тиха ніч", "Сон", "Веснонька-весно", Вислови К.Г.Стеценка актуальні і в наш час. "Пісня народу нашого - це історія його, багатство духовне його, це гордість його, що визнають і чужі люди. І от на чому, на піснях його ми, повинні воскрешати національний дух народу, національне самопізнання". "Пам'ятайте, що одне з могутніх знарядь національного виховання народу є багата, прекрасна, натхнена вкраїнська народна пісня". В радянські часи Кирило Стеценко потерпів від переслідувань влади. В 1920 році було ліквідовано музично-хорову секцію при Дніпросоюзі, і композитор змушений був шукати іншої роботи. На запрошення сільської громади с. Веприка, що на Фастівщини, яка не мала на той час настоятеля церкви, він переїздить до цього села. Xвиля репресій проти священників УАПЦ зачепила і Стеценка. Xоча його і не було заслано до концтаборів, але він змушений був голодувати, жити в нестатках. Сповідуючи хворих, він захворів на тиф і помер. Саме у Веприку його і поховали вдячні прихожани. В пам'ять про видатного композитора у селі створено меморіальний музей, який діє і донині.
Джерело: Микола Терех "Слово гетьманської столиці"
