За територіальним розподілом Батурин в XIX- початку XX століть ділився на 13 районів: Гончарівка, Горбанівка, Ду-бовщина, Кочубеївщина, Млини, Мохновка, Могилки, На машині, Охмативка, По-божовка, Тепловка, Троєщина, Центр. Один з його районів отримав свою назву від власника маєтку колезького реєстратора І.Дубовського, який володів 122 десятинами сільгоспугідь та кріпосними селянами в Батурині. Після його смерті весь спадок переходить у власність його дружини Уляни Дубовської. Вона невдало повела справи управління маєтком, тому 18 квітня І850 р. в Чернігівському губернському правлінні розглядалася справа, пов'язана з переведенням батуринських володінь Дубовських на опікунське управління. Вдові було передписано залишити маєток і не з'являтися там без дозволу губернського правління. "Уміле" опікування маєтком призвело до того, що поміщиця втратила все майно на кінець XIX ст. З 1913 року по 1918 рік в будинку проживала велика родина дослідника Далекого Сходу В.К.Арсеньєва. Будинок був дерев'яним, одноповерховим з високим цегляним цоколем, неподалік від будинку знаходився цегляний флігель, господарські будівлі, також неподалік розміщались дві бесідки. До центрального будинку вела рівна доріжка, обсаджена деревами. Перед будинком вручну викопали ставок, землю ж з нього використали для насипу між двома сторонами яру, який ділив садибу на дві частини. Потім їх з'єднали між собою перекидним містком. На другій стороні яру був збудований флігель, лазня, а далі розкинувся фруктовий сад. Після трагічних подій 1918 року, коли родина Арсеньєвих була вбита, будинок був переданий іншим власникам, революціонеру Мовтяну Григорію та військовослужбовцю Зацерковному Кирилу. В 1940 році родини полишають будинок і він був розібраний. На початок XXI століття з усіх будівель садиби зберігся лише флігель.
Джерело: Любов Кіяшко "Слово гетьманської столиці"
