Політична ситуація в Гетьманщині на початку XVIII ст. була досить складною. Гетьман як глава держави стояв над козаччиною, козацька старшина перетворюється на зверхній стан України. Змагання й боротьба між ними назріває ще за Б.Хмельницького, відкритої форми набуває за І.Виговського, загострюється при Д. Многогрішному та І. Самойловичу, а свого апогею досягає за І. Мазепи. Не було єдності і серед самої козацької старшини - провідної верстви гетьманщини, незважаючи на спільність соціально - економічних, станово - політичних, національно-державних інтересів, ними керували амбіції, егоїзм, заздрість, дріб'язкові інтриги і чвари. А це в свою чергу створювало атмосферу недовір'я та невпевненості, в якій було дуже важко працювати гетьману та втілювати в життя свої плани. В одному з листів гетьман писав Станіславу Ліщинському: " У нас на Україні і начальні, і підначальні, і духовні, і мирські особи, подібно до різних коліс не перебувають у єдино-мислії і згоді: ті схиляються до протекції московської, другі - до турецької, третім смакує побратимство з татарами - з вродженої антипатії до поляків..." Одним із яскравих прикладів даної ситуації була справа В. Кочубея. Людина, котра знайома з І. Мазепою ще з часів І.Брюховецького, при гетьмані І.Самойло-вичі вони зближаються і вже разом беруть активну участь у підготовці Коломацько-го перевороту, в результаті якого І.Мазе-па стає гетьманом, а Василь Кочубей -генеральним писарем. Відомо, що В.Л.Кочубей сам мав намір отримати гетьманську булаву і протягом всього наступного часу виношував цю ідею. Як стверджує історик О.Оглоблин у 1942 році в одній Київській приватній колекції йому трапився старовинний портрет Василя Леонтій-овича з написом " Гетьман Василь Кочубей ". Він брав участь у змовах та інтригах проти діючого керманича, а саме - входив до так званої "Полтавської опозиції" з 1691 року очолюваної Ф.Жученком, тестем В.Кочубея, про що і написав у своєму доносі 1708 року: "Обиды претерпеваю от самого гетьмана Мазепы, от лета 1691 даже и до днесь". Але кожного разу І.Ма-зепа пробачав генеральному писарю й мирився з ним, тому що той був поважною і впливовою особою. Він мав широке коло родичів, свояків і приятелів, які займали керівні посади на Україні. До того ж їх об'єднували дружні і родинні зв'язки. 1700 року Василь Леонтійович отримує новий уряд - першого Генерального судді. Відомо про закоханість гетьмана в найменшу Кочубеєву доньку - Мотрю. До наших часів у Московському архіві збереглися копії текстів листів з їхньої переписки, перший датується 1704 роком. До нашого часу їх дійшло дванадцять. Вони теж були використані у доносі, а також 6 і 8 пункти цього доносу говорять про сватання Мотрі за Семена Чуйкевича і відмовляння І. Мазепи їх вінчати, щоб зачекати кращих часів, а саме: "влади лядської". Ця історія поглибила прірву між родиною генерального судді та гетьманом. Також стара жадоба гетьманства і політичні розходження, про які знав І. Мазепа ще раніше, а саме Кримська орієнтація В.Кочубея ще більш загострили протистояння між ними . Восени 1707 року він разом із своїм родичем Іваном Іскрою доносять в Москву про переговори гетьмана з Польщею, їх намовляння викладені в 33 пунктах і передані Петру I через монаха Никанора. Цар не повірив доносу, бо недарма говорив, що "не вірив би й янголові, коли той доніс про надужиття гетьмана". Але В.Кочубей і І.Іскра, будучи впевненими в своїй правоті поїхали до Вітебська, де на той час перебувала Похідна канцелярія царя. По приїзді їх піддали тяжким тортурам і вони зреклись своїх звинувачень проти гетьмана. В результаті змовників скарали на смерть 14 липня 1708 року в козацькому таборі під Борщагів-кою (поблизу Білої Церкви на Вінничині) 16 липня Мазепа доповів царю про виконання вироку. Члени сімей страчених зазнали репресій, майно конфіскували. Але після злуки гетьмана з шведським королем Карлом XII - реабілітовані.
