Наш народ, сповнений духу козацької звитяги, протягом століть здобував власну державу, що не раз відображалось у героїчній боротьбі за свободу і незалежність. Пліч-о-пліч із простими козаками під час захисту міста-фортеці Батурина 1708 року воювали і представники козацької старшини, серед них наказний гетьман Дмитро Васильович Чечель. У найближчому оточенні Мазепи він посідав помітне місце. Співпрацюючи з гетьманом впродовж двох десятків років, він зарекомендував себе як надійний, дисциплінований і безвідмовний виконавець. Саме тому Мазепа й призначив його наказним гетьманом на час своєї відсутності у Батурині. Гетьман вірив у вірність і професійність свого висуванця і не помилився. Чечелі належали до старовинного роду литовської шляхти Судимонтовичів з Хожви. Пращур Чечелів отримав 1434 року від литовського короля Жигимонта Кейстутовича Хожовську волость у Віленському воєводстві. Батько Дмитра, Василь Семенович, з шляхти Брацлавського воєводства, належав до тієї частини покозаченої шляхти, котра трималася політичної програми Івана Виговського, прагнучи побудувати в Україні козацький аналог Речі Посполитої. Він володів маєтком у Кузьминцях Брацлавського повіту. Д. Чечель отримав освіту в Польщі. Входження Дмитра Васильовича у коло старшинської еліти розпочалося на Коломаку. Він бере участь у виборах І. Мазепи й згадується у переліку "безпорт-фельних" осіб, які підписали статті новообраного гетьмана. Багато представників Чечелів були задіяні у козацьких найманих формуваннях 1650-1660 рр. на Правобережжі. Очевидно, Д. Чечель почав свою військову службу сердюком і десь у 1674 році разом із товаришами та ріднею перебрався на Лівобережжя. З історичних джерел відомо про дочку його Феодосію, яка вийшла заміж за охочепіхотного полковника Степана Яворського. В актах Рихлівського монастиря за 1678 рік згадувався священик села Чапліївки Максим Чечель. Можливо, це був брат або свояк Д. Чечеля. У 1687 році Дмитро Васильович став дворянином, знатним військовим товаришем, особою, наближеною до гетьмана. У 1690 році, "породний шляхтич" Чечель супрводжував Варлаама Ясинського до Москви. А вже у 1696 році гетьман Мазепа доручив йому відповідальне завдання - вирушити з полком для захисту південного кордону від очікуваного набігу кримчан на українські міста після взяття Азова. Особливо відзначився Дмитро Васильович, як полководець в ліфляндських кампаніях Північної війни 1700 - 1721 рр., зокрема в обороні Печорського монастиря ( 1701 р. ). Поширення влади гетьмана І.Мазепи на Брацлавське воєводство дозволило коменданту столичного Батурина Д.Чечелю. 25 серпня 1704 року увійти до спадкових володінь, які були у Вінницькому та Брацлавському полках. Мав садибу в селі Тростянка, що лежало на шляху з Батурина до Борзни. Саме в цьому маєтку він і проживав з родиною. Ще й досі урочище (близько 50 га ) поблизу села Пальчики називають "Чечелівщина", "Чечелів сад". Василь Леонтійович Кочубей у своєму доносі назвав Д. Чечеля одним із найвідданіших І. Мазепі людей. Під час облоги Батурина меншиківськими військами 2 листопада 1708 року Дмитро Васильович, незважаючи на царський указ "господину полковнику Чечелю в тот замок немедленно великороссийских впустить и обще с оным в наступление неприятельское отпор чинить", не відкрив брами перед вояками Меншикова, виявив мужність і відвагу при захисті Батурина. Його захисники два дні відважно тримали оборону фортеці, і якби не підступна зрада наказного прилуцького полковника Івана Носа, то доля Батурина була б вирішена по - іншому. Командуючого фортецею схопили і стратили у Глухові. Лизогубівський літопис так описує страту наказного гетьмана: "Полковника Чечеля четвертовано в Глухове, а другим головы поотрубано". Нажаль, не відомо, де похований відважний сердюцький полковник. Гетьманщину та її мужніх оборонців не тільки не забули - пам'ять про них започаткувала нову добу в українській історії, бо саме з нащадків старшини вийшло багато діячів, що сприяли формуванню національної свідомості українців та незалежності держави. І саме нашому поколінню випала висока честь відродити гетьманську столицю - Батурин.
