|
|
У категорії матеріалів: 60
Показано матеріалів: 31-45 |
Сторінки: « 1 2 3 4 » |
Сортувати по:
Даті
Війна Росії проти Швеції за вихід до Балтійського моря, за повернення його узбережжя, захопленого Швецією.
У воєнних діях в Прибалтиці брали участь українські козацькі полки, зокрема, Гадяцький, Лубенський, Миргородський, Ніжинський, Полтавський, а також загони запорожців. У вересні 1708 шведські війська рушили в Україну. У 1708 витримали оборону від шведських військ міста Веприк, Пирятин та інші населені пункти Полтавщини. Полтавська битва 1709 закінчилася разгромом шведів. |
Вирішальний бій в урочищі Солониця поблизу м. Лубен під час повстання 1594-96 під керівництвом С.Наливайка і Г.Лободи. Після бою в урочищі Гострий Камінь поблизу Білої Церкви (поч. квітня 1596) осн. загони повстанців на чолі з С.Наливайком і Г.Лободою, забравши свої сім'ї, відійшли на Лівобережну Україну. Наприкінці травня 1596 польсько-шляхетське військо на чолі з коронним польним гетьманом С.Жолкевським відрізало шлях відступу до рос. кордону. Селянсько-козацькі повстанські загони спорудили в урочищі Солониця міцно укріплений табір, в якому було 10 тис. чол., але боєздатних наліч. не більше, як 3 тис, решта — члени сімей повстанців і поранені. С.Жолкевський мав бл. 5 тис. жовнірів, крім шляхет.збройних загонів. |
В архіві давніх актів Варшави, "Скарбі короннім", уже 41 Ороків зберігаються пожовклі аркуші, на яких латинськими літерами записано, точніше протранскрибовано імена, прізвища і міста першого реєстру козацького полку 1581 року. Цей надзвичайно важливий документ в наші часи українською мовою оприлюднюється вперше.
Польський уряд зобов'язався платити козакам за службу грошима й сукном щоквартально чи щорічно. Давні архіви Варшави зберегли список 532 козаків і старшин-шляхтичів, яким 30 березня 1581 року видавали платню за участь у Лівонській війні. |
Найбільше козачих полків під час війни з Наполеоном дали Полтавщина і Чернігівщина. Саме тут збереглися козаки; тут ще сильні були бойові козацькі традиції. Жили навіть окремі учасники й свідки славних запорозьких походів. В пам'яті козаків та селян ще зберіглася героїчна оборона Полтави, славнозвісні повстання на чолі з Павлюком, Остряницею, Гунею, Семирічна війна, коли лівобережні козаки разом з слобідськими в складі російської армії жорстоко били армії Фрідріха II. Ось чому в цих губерніях з особливою радістю населення вступало в козачі полки для боротьби з наполеонівськими загарбниками.
|
В цьому часі Хмельницький старався закріпити козацьку державу союзом із балканськими державами, що були під зверхністю Туреччини. Особливо важні були для нього близькі зв'язки з сусідньою Молдавою, бо тудою йшла торговля з України й у війні з Польщею він потребував забезпеки з цього боку. Він задумав одружити свого старшого сина Тимоша з Розандою, донькою молдавського воєводи Василя Лупула. Для цієї справи він уладив аж чотири походи на Молдаву.
Перший похід був приготований у великій тайні й відбувся так швидко, , що для всіх був несподіванкою. З кінцем серпня 1650 р. Хмельницький рушив із Гуманя з 40 000 козаків і 20 000 татар, у напрямі на Поділля, де несподівано в Ямполі перейшов Дністер, зайняв Сороки й пустив татар на Молдаву. |
Придеснянський Домницький монастир став усипальницею деяких представників роду Безбородьків. Серед них син Іллі Андрійовича, Андрій, племінник славетного князя Олександра Безбородька.
...Ще до Великої Вітчизняної війни на західній стіні всередині головного храму можна було бачити мармурову дошку, на якій церковнослов'янською в'яззю написано: "Действительный камергер и кавалер граф Андрей Ильич Безбородко родился в 1783 г. декабря 5 д. Находясь за границей в войне с французами и командуя 1 Полтавским регулярным конно-козачьим полком, скончался в местечке Зирках герцогства Варшавского 1814 г. 22 июня, перевезен и погребен здесь того же года ноября 10 д.". |
10 липня 1659 р. за н.стилем відбулася найбільша битва в ході російсько-української війни 1658—1659 рр. Про неї і досі мало хто знає, не кажучи вже й про спеціальні дослідження. Цю битву обходили мовчанкою у дореволюційній історіографії, якщо не рахувати винятків (С.М.Соловйов). "Традиція" замовчування була продовжена в радянський час. Тільки західноукраїнські вчені до 1939 р. (В.Герасимчук, І.Крип'якевич) та історики-емігранти (Д.Дорошенко, Н.Полонська-Василенко) дещо розповідали про Конотопську битву.
Нагадування про блискучу перемогу української армії над російським військом було надто болючим для імперської свідомості російських великодержавних шовіністів. |
Після скасування у 1750 р. Канцелярії міністерського правління Малоросійських справ у м. Глухові з неї були вилучені та перевезені до Росії справи таємного діловодства. Документи архіву Запорозької Січі, знайдені під час розорення Січі генерал-поручиком Текелією у скрині під престолом січової церкви, опинилися в московському відділенні загального архіву Головного штабу. Тисячі пудів архівних матеріалів вивезли до Москви також після судової реформи 1864 р. Згідно з обіжником Міністерства юстиції від 3 грудня 1866 р., туди потрапила і велика кількість документів ліквідованих установ із Волинської, Херсонської та Чернігівської губерній. |
Знов настали тяжкі часи. Гетьман, підписавши Білоцерківську умову, мусів мимохіть неволити поспільство, щоб воно корилося панам. На оборону людей від панства стали сотники Богун, Гладкий, Мозира і Хмелецький. Цей останній був з шляхтичів і, обороняючи поспільство, задумав навіть зажити його любові та самому зробитись Гетьманом, бо невдоволених на Хмельницького в той час було чимало. Польський уряд загадав Хмельницькому вгамувати колотнечу та суперечки з панами, і комісія, що була обрана з польських і козацьких старшин, присудила покарати бунтівників на смерть. Мозиру повісили, а Гладкому та Хмелецькому одтяли голови. Тим часом жовніри польські, на основі Білоцерківської умови, стали постоями в землях козацьких полків. Незабаром знову розпочалася козацько-польська війна. |
18 червня 2000 р. минає 349 років з дня початку героїчної і драматичної битви селянсько-козацьких військ Богдана Хмельницького проти польської шляхти на Берестецькому полі. Історія кожного народу закарбувала на своїх скрижалях явища, які з плином часу не стираються з його пам'яті, а становлять вихідний пункт для наступних поколінь. Для України й українців такою вікопомною подією є національно-визвольна війна 1648 - 1654 рр. За своїм значенням вона не поступається найвідомішим соціальним рухам Європи — селянській війн німецького народу, французькій чи англійській революціям. Всього було у тій війні. |
У Варшаві тим часом готувалися до війни. На сеймі було постановлено не давати козакам вбиватися в силу, не дозволяти, щоб число їх збільшувалося, як то зробив Хмельницький, і надто — присилувати Український народ, щоб він корився польським панам, як і раніш. На сеймі тому постановлено скликати посполите рушення та ще визначено гроші, щоб найняти німецьке військо. Таким побитом, під рукою Короля стало військо у 300 000, котре й рушило на Україну. У Хмельницького зібралося на той час ледве 200 000 із Татарами, що прислав йому на помогу Турецький султан. Те, шо Хмельницький прохав помочи татарської у Турецького султана, дуже не подобалося ханові Іслам-Гіреєві, і він хоч і прийшов, з примусу султана, помагати козакам, але, як побачимо, люто помстився за те. |
Тим часом поки загони козацькі орудовали на Україні і вигубили на усім її просторі трохи не всіх ворогів, сам Хмельницький стояв під Білою Церквою — дожидав з Варшави одповіді на свої листи. У Польщі помер тоді король Володислав IV, прихильний до козаків, і державний уряд послав до Хмельницького своїх послів, щоб умовитись, а сам тим часом почав скликати шляхетне військо проти козаків. Найстаршим над послами ізнов був Адам Кисіль. Бачучи ж велику силу, що купилась біля Хмельницького, уряд Польський вислав посла і до Московського царя — прохав його помогти Польщі проти козаків. Лист цей перехопили козаки, і Хмельницький побачив тоді, що перемовами тими Поляки хочуть тільки прогаяти час, поки надибають собі звідкіль-небудь помочи.
|
До табору Хмельницького усе прибувало народу з усієї України. На Україні теж ставало неспокійно. Заворушились і Поляки, почувши лихо, і задумали вгамувати те повстання, як колись за часів Наливайка та Остряниці. Але Хмельницький часу не гаяв і 22-го квітня (апріля), з усім військом своїм і Татарами рушив з Січи і, дійшовши до Кодака, узяв його і зруйнував, щоб не мати по-зад себе тієї ворожої і дуже міцної кріпости. Поляки з військом стояли у Черкасах і Корсуні. Польський гетьман коронний Микола Потоцький вирядив проти козаків свого сина Степана; у поміч йому дав ще й польного гетьмана Калиновського з військом |
Хмельницький утік на Запорожжя із сином своїм Тимошем і прибув туди у грудні (декабрі) 1647 року. На Запорожжі його добре вітали і усі радо відгукнулись на його думку визволити з-під лядського ярма усю Україну. Хмельницький перезімував у Січі, а по весні із сином і де-котрими з старшин Запорожських поїхав у Бахчисарай до Кримського хана. Тим часом Запорожці розсипались, переодягнені старцями та кобзарями, скрізь по Україні та закликали людей до повстання. Народ заворушився і сунув на Запорожжя, куди вже повернувся і Хмельницький.
|
|
Відоме з XVI ст. місто козацької слави, гетьманська столиця, що стоїть над річкою Тясмин, давно оспіване, описане і заслужено возвеличене. Нині, у зв'язку з відродженням історичної пам'яті, воно знову світиться своїм героїчним минулим.
Разом з інтересом до історії Чигирина слушно виникає зацікавлення і до походження його назви. Версії різні. Закінчення «ин» у назвах поселення — ознака належності його якійсь особі. Згадують при цьому татарина Чигира-Батира, котрий колись жив у цій місцевості. Інше припущення говорить, що це від слова «чагарник». Виходить, що Чигирин — місце, заросле чагарниками.
| |
