18 червня 2000 р. минає 349 років з дня початку героїчної і драматичної битви селянсько-козацьких військ Богдана Хмельницького проти польської шляхти на Берестецькому полі. Історія кожного народу закарбувала на своїх скрижалях явища, які з плином часу не стираються з його пам'яті, а становлять вихідний пункт для наступних поколінь. Для України й українців такою вікопомною подією є національно-визвольна війна 1648 - 1654 рр. За своїм значенням вона не поступається найвідомішим соціальним рухам Європи — селянській війн німецького народу, французькій чи англійській революціям. Всього було у тій війні. Славних перемог козацько-селянського військс над польською шляхтою і відчутних поразок. За "вольную" волю й за віру предків український народ заплатив життям десятків тисяч своїх найкраши; представників. Цей буревій спопелив численні міста й села України, знедо лив їхніх жителів. Та хоч там як, тяжкі часи боротьби за національне визвр лення лишилися в пам'яті народу героїчно світлими. Легендарні імен; Б.Хмельницького, М.Кривоноса, І.Богуна, Д.Нечая, інших лицарів українсько го відродження оспівано в піснях і думах. Ідеї, висунуті в роки національно-визвольної війни, виявилися не тількі близькими народові України, а були фактичного його власними вистражда ними сподіваннями. Українське довготерпіння увірвалося. Безконтрольн врядування польських "королят", насильне накидання польської мови і культури, запровадження католицької віри, внаслідок чого на терені Украї ни зарясніли численні кляштори й костели, стали реально загрозою існу вання українського народу. Драматизм ситуації полягав ще й у тому, щ процеси спольщення найбільше захопили українське магнатство, яке легк зрікалося від батьків і переходило в католицизм. Покривджена політичне національно й релігійно Україна не змирилася з таким становищем. Вон звернулася до народу з козацькою клятвою: "Або знести шляхту, або загу нути". Боротьба за політичне, економічне, національне й культурне визве лення (суверенітет, за сучасною термінологією) дістала найвищу моральи санкцію від православної церкви, яка сама потребувала захисту. Гетьман України Богдан Хмельницький заявив польським послам 1649 р., що "досі я воював за свою шкоду і кривду, тепер буду воювати : нашу православну віру". Помітно окреслилося в цей час і усвідомлень права на спадщину княжої Русі — України в її етнографічних межах, "с границю на війну не піду, — заявляв Богдан Хмельницький, — шаблі і турчина і татар не підійму. Досить маю на Україні, Поділлі, Волині, теж досить достатку і пожитку в землі й князівстві моїм по Львів, Холм Галич. А ставши над Віслою, скажу ляхам: сидіть і мовчіть, ляхи". Ідеї "Руського князівства" і "руського гетьмана", розбурхані націонал но-визвольною війною, живили автономістичні прагнення української к зацької старшини впродовж багатьох десятиліть. Козацька петиція, у зв'я ку з Гадяцькою угодою 1659 р., просить приєднати до Великого князівст Руського воєводства Волинське, Брацлавське і Руське. Гетьман П.Дорошенк укладаючи тракт з Туреччиною, визначив межі Русі-України — до Пер мишля і Самбора, до Вісли і Німану, до Севська й Путивля.
Віхами національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького стали битви під Пилявцями, Жовтими Водами, Зборовим, Берестечком, Батогом. Вони принесли "козацькому батьку" Богдану славу "спасителя і визволителя" українського народу з "лядської неволі", хоч і не всі були переможними. Невдачею скінчилася битва під Берестечком у червневі дні 1651 р. Пам'ять нашу огортає смуток від принесених жертв, але й переповнює гордість за незламних козацьких звитяжців. Невмирущою славою вкрили себе 300 героїв-козаків, які вибрали смерть, але врятували селянсько-козацьке військо Хмельницького. Схиляючи до зради, король Ян II Казимир обіцяв подарувати їм життя, та даремними були його намови й обіцянки, козаки з презирством відкинули їх. Хтозна, може, саме в такі трагічні часи український народ найповніше усвідомлював доконечну потребу політичного й національного самовизначення. Він вистраждав свого Мойсея, і ним став чигиринський сотник Богдан Хмельницький, що пройшов шлях від "геніального бунтівника" до видатного полководця й державного діяча. Під його проводом Україна з поневоленої польської колонії перетворилася на самостійну державу, на яку мусили зважати всі її сильні сусіди... Ловлю себе на думці, що справжнє місце героїчної і драматичної епохи національно-визвольної війни українського народу, зокрема й Берестецької битви, ми не осягнули повною мірою. Всебічний і неупереджений аналіз тих далеких і неоднозначних подій ще належить зробити. І, може, тільки тепер для цього витворюються в Україні необхідні умови. Як і в середині XVII ст., ми "знову серцем оживаєм". Поступ нового національно-культурного відродження багато в чому залежатиме від того, наскільки ми усвідомимо себе спадкоємцями й продовжувачами справи наших пращурів. У дні пам'яті козаків, що полягли на Берестецькому бойовищі 1651 р., поклонімося їхнім великим ділам. Поклонімося й покаймося. Адже маємо великий борг перед славними нашими прадідами. Музей "Козацькі могили", заснований у 1910 - 1914 рр., уже давно потребує оновлення. Переконаний: зелене поле Берестецької битви варте того, щоб стати полем історичної пам'яті нашого народу, його національною достопам'ятністю.
Петро Толочко
|
