У Варшаві тим часом готувалися до війни. На сеймі було постановлено не давати козакам вбиватися в силу, не дозволяти, щоб число їх збільшувалося, як то зробив Хмельницький, і надто — присилувати Український народ, щоб він корився польським панам, як і раніш. На сеймі тому постановлено скликати посполите рушення та ще визначено гроші, щоб найняти німецьке військо. Таким побитом, під рукою Короля стало військо у 300 000, котре й рушило на Україну. У Хмельницького зібралося на той час ледве 200 000 із Татарами, що прислав йому на помогу Турецький султан. Те, шо Хмельницький прохав помочи татарської у Турецького султана, дуже не подобалося ханові Іслам-Гіреєві, і він хоч і прийшов, з примусу султана, помагати козакам, але, як побачимо, люто помстився за те. Вороги зійшлися коло містечка Берестечка на Волині на р. Стирі 19-го червня (іюня) 1651-го року. На другий день почалася битва. Татари зробили перший наскок на Поляків, а тоді, неначе злякавшись їх одсічі, кинулися тікати до свого табору.. Побачивши таке, Хмельницький передав отаманування над військом полковникові Джеджалійові, а сам поскакав до Хана. Але тут виявилося, що Татари зрадили; вони схопили Хмельницького і забрали його з собою в неволю. Тоді Джеджалій побачив, що йому не встояти проти такої сили Поляків і почав помаленьку одступати. У-ночі козаки обгородили свій табор із трьох боків возами, посковувавши їх ланцюгами, і обкопалися валом; з четвертого боку їх захищало болото. На другий день обступили Поляки аж з трьох боків козацький табор і почали стріляти з гармат. Козаки кілька разів виходили з табору і нападали на Поляків; багато їх лягло трупом у тих бойовищах, багато лягло й козаків. Три дні билися отак козаки, а на четвертий у-ночі, під проводом Богуна, вийшли з табора і кинулися на Поляків. Завзято билися козаки, та не сила була їх пробитися через велике військо польське, і почали вони перемовлятись з Поляками, на яких умовинах зложити згоду. Та Поляки, почуваючи свою силу, загадали їм такі умовини, що козаки положили: краще усім головами накласти, ніж на те пристати. Знов почалася крівава січа. На раді козаки обрали наказним гетьманом Богуна, і от він задумав вивести козацьке військо з того місця через болото, що захищало їх з четвертого боку, та через річку Пля-шову. Не перестаючи нападати на Поляків, щоб одвести їм очі, він наказав частині війська загачувати болото та річку і робити на них три греблі з возів, лантухів, кожухів, свиток, наметів і з усякого збіжжя, що знайшлося у таборі. Через ці греблі він уночі-на Петра і Павла перевів більшу частину свого війська, — у таборі зосталися найбільше селяне, котрі ще не звикли до військового порядку. Тим часом Поляки, побачивши, що козаки пере-біраються на той бік річки, усіма силами налягли на табор козацький. Селяни не видержали і сунули до гребель... Даремне Богун спиняв їх і гукав з того берега, щоб державлися порядку, — вони, як вівці, натовпом кинулися на ті хисткі греблі тисячами, давили, топили один одного, пхали у воду, штовхали, — аби втікти. Невелика купа козаків, коло трьох тисяч, збилася у таборі, щоб вдержувати люті наскоки Поляків, а як вже не сила було вдержатись, вони кинулися у річку, щоб краще втопитись, ніж достатись до рук ворогам. Чоловік триста допливло до маленького острівця і там ще цілий день одбивалися від Поляків, і всі до одного полягли там, хоч вороги, бачивши їх одвагу, обіцяли їх помилувати. Тим часом Богун пробивався між Поляками, а до Татар послав військового писаря Виговського, щоб викупити Хмельницького з неволі. Так скінчилося те страшенне бойовище. Берестецьке поле укрилося трупами; хижі орли, як чорна хмара, літали над ними та видерали очі з трупів, бо вже мясом надто ситі були; вовки табунами збіглися справляти свій кровавий бенкет. Козаків в тій битві полягло більш ЗО тисяч. Поляки з-під Берестечка пішли на Україну, руйнуючи села; вішали на шибеницях людей або різали та катували, завдаючи їм усяких мук. Тоді народ сам почав запалювати села та млини і, зібравши свою мізерію, тікав на границі Московського царства, де тепер Харківська та Вороніжська губернії. Оце й був початок Слободської України. З'явилися, окрім Чугуєва, що був збудований ще за Остряниці, міста: Харьків, Суми, Лебедин, Ахтирка, Острогожск, Богучар та інші. Поляки скріз по-перед себе надибували спустошену та спалену пожежею пустиню, — ніде було їм розжитись ні харчами, ні притулку знайти, а тут ще напали на них пошестні хвороби. Через все те вони й повернули до-дому. А тим часом повернувся з татарської неволі Богдан. Зараз же, з початку серпня (августа), на урочищі Маслів Брід, на р. Росаві, зібралася так звана "чорна рада", тоб то рада не з самих козаків та старшини, а така, де більше було простого народу, селян. Такі ради збірались і по инших містах України, і усі вони винуватили Гетьмана за те, що він би то умисне покинув військо під Берестечком та утік із Татарами. Але й тут знову Хмельницький з'умів здобути ласку народню та прихильність, і в кінці ради усі з радістю пішли за своїм славетнім Гетьманом, хоч і не знали, куди він їх приведе. Хмельницький звелів козакам правобічних полків зібратися на річці Росаві на Масловому Броді, лівобічним — у Переяславі, а у Білій Церкві стати полкам: Білоцерківському, Брацлавському, Вінницькому і Паволоцькому. Як посталися полки українські, куди їм було визначено, і як побачив Хмельницький, що їх було дуже не багато та що полковники і старшина вже не такі слухняні, як були колись; що власть його хиталася; що на Татар надії не було, а до того, як почув він, що гетьман Литовський Радзивіл хоче сполучити військо своє з військом коронного гетьмана Потоцького і разом напасти на Україну, — то через все те Хмельницький залишив думку про війну та надумав краще уложити згоду. Згода ця сталася у Білій Церкві 17-го вересня (сентября) 1651 року на таких важких для України умовинах: 1) Козаків мусило бути не більше 20 000; 2) Щоб козаки ті жили тільки у Київщині: 3) На Поділлі, Волині і Чернігівщині щоб стояло польське військо; 4) Щоб унія зосталася, як і була; 5) Щоб Жиди жили і були орандарями, як раніще, скрізь по Україні; 6) Щоб селяне скрізь робили панщину на панів; 7) Гетьман присягає Королеві і Речі Посполитій; усіх полковників і старшину стверджує Король; 8) 3 Ордою не мати ніякого приятельства; не мати ніяких зносин або змов ні з Ордою, ні з іншою якою чужоземною державою.
|
