Тим часом поки загони козацькі орудовали на Україні і вигубили на усім її просторі трохи не всіх ворогів, сам Хмельницький стояв під Білою Церквою — дожидав з Варшави одповіді на свої листи. У Польщі помер тоді король Володислав IV, прихильний до козаків, і державний уряд послав до Хмельницького своїх послів, щоб умовитись, а сам тим часом почав скликати шляхетне військо проти козаків. Найстаршим над послами ізнов був Адам Кисіль. Бачучи ж велику силу, що купилась біля Хмельницького, уряд Польський вислав посла і до Московського царя — прохав його помогти Польщі проти козаків. Лист цей перехопили козаки, і Хмельницький побачив тоді, що перемовами тими Поляки хочуть тільки прогаяти час, поки надибають собі звідкіль-небудь помочи. Тоді Хмельницький покинув умовлятися із Поляками, подався з Білої Церкви і дійшов до р. Случи. Шляхетне військо стояло табором коло р. Пиляви, на Поділлі. Над ним було аж три начальники — "региментарі": князь Заславський, князь Конецпольський і князь Остророг. Усі ці князі були великі пани, але нікчемні вояки, і козаки сміялися з них, мовляючи: "зібралася перина, дитина та латина козаків воювати". Заславського прозвали периною за те, що був дуже ніжний і тендітний; Конецпольського — дитиною, бо був ще молодий (ледве 20 літ мав) і через те палкий, а Остророга латиною — за його вченість. Під їх корогвами зібралося коло 60 000 самої шляхти, а з ними без числа челяді і возів з усяким панським добром. Пани виїхали на війну, як на який бенкет; попривозили з собою усякі напитки і наїдки, перини, подушки, дорогі килими, намети; повбіралися усі у шовки та оксамити, понавозили срібних та золотих кубків, чарок, таців, блюдів та тарілок, пишаючись один перед одним своїм багацтвом. Бенкетували і гуляли пани наче в себе дома. "На-що нам гармати, — вигукували пьяні пани, — коли ми розженемо усе це хлопство канчуками! Не помагай, Боже, ні нам, ні козакам, тільки дивися, як ми трощитимемо це бидло!" Так вигукували вони, вихваляючись один перед другим. Сюди прийшов і Хмельницький із своїм військом і став у Пилявському замку. Він довго морочив Поляків усякими умовинами для того, щоб дождатися, поки надійде Кримський хан, до котрого він послав своїх послів. 20-го серпня (августа) почалися перші наскоки, перші герці, і у цей день щастило таки Полякам. 21-го у вівторок підійшла до Хмельницького допомога од хана — усього 4 000 чоловік з Карабчеєм-Мурзою, привів її син Хмельницького Тиміш. Удосвіта, у середу, пустив Хмельницький уперед татарський загін. А щоб Полякам здалося, що Татар прийшло багато, він звелів полкові Кривоноса вивернути кожухи і, гукнувши "Аллах!", ускочити в польський табор. І справді, це так налякало Поляків, що вони з переляку не знали, що й почати: усяк командував, робив по-свойому, ладу не було ніякого. Хмельницький, з своїми підручними Чорнотою, Кривоносом та иншими, розбив їх і багато потопив у річці тоді, як польські корогви натовпилися на греблю. Навмисне заманив їх сюди Чорнота. Бачивши таке лихо, Конецпольський пере-одягся у селянську одежу і втік, а за ним і Заславський, доручивши гетьманування Вишневецькому. Як дозналися про теє у польському таборі, то на усе те величезне військо напав такий переляк, що вони, кинувши у таборі усе добро, повтікали; вранці у таборі польському лишилися тільки собаки. Як довідався про те Хмельницький, зараз взявся догонити їх із своїми козаками. Нагнали Поляків і багато порубали. Найбільш полягло їх під Константиновим, бо під їх натовпом завалився міст на р. Случі. Поляки тікали світ-за-очі; як каже літописець: "тільки б коня допавсь, — летів без очей, аби не зоставсь". Козакам у таборі дісталося 120 000 возів із кіньми, 80 гармат і на 10 000 000 злотих усякого добра. Корогви, вуздечки, щити і шоломи, срібний посуд, шаблі, соболі, кожухи, блакітні хустки персіянські, рукомийники, шаплики, у котрих купалися пани, варення, цукерки та усякі наїдки, пиво, мед, вина та наливки, — усе те дісталося до рук козацьких. Чотирі дні бенкетували козаки.
|
