Полісся, в основному по лівому березі Дніпра, є тереном пізнішого освоєння козацького епосу, який переходить у північні райони України разом із пересуненням ліній воєнних дій проти татар і турків в часи Хмельниччини - національно-визвольних війн та формування української держави - Гетьманщини з причорноморських та приазовських степів у подільські й волинські землі. На новому терені епічне виконавство дум під кобзу-кобоз (інструмент, перейнятий від татар і вдосконалений на українському ґрунті з паралельною назвою бандури) зустрічається з лірництвом. Лірництво здавна спеціалізувалося на духовних псальмах і кантах, баладах, співаних під колісну ліру (струнно-клавішний інструмент, що поширився в Західній Європі та Польщі в XVI - XVII ст.).

Після одягу рушник є найдавнішим побутовим предметом у хаті. Він відомий корінному населенню нашої країни ще з дохристиянських часів. Довгі полотнища тканини, оздоблені символічними знаками, наші пращури вішали перед входом до житла, пізніше над вікнами, захищаючи себе від різних злих духів, нав’їв, розсіяних, на їхню думку, повсюдно у природі. Отже, перші рушники мали призначення культово-магічне, а не утилітарно-практичне, якого вони набули пізніше, отримавши і назву від слова «руки», які витирали ними.
І це первісне значення рушника збереглося і понині, хоч сучасними людьми ця функція його уже не усвідомлюється. Як культові предмети рушники є обов’язковими на весіллі (молоді стають на рушник під час вінчання, при реєстрації шлюбу в ЗАГСі; ікони беруть рушником, а не голими руками;