Знов настали тяжкі часи. Гетьман, підписавши Білоцерківську умову, мусів мимохіть неволити поспільство, щоб воно корилося панам. На оборону людей від панства стали сотники Богун, Гладкий, Мозира і Хмелецький. Цей останній був з шляхтичів і, обороняючи поспільство, задумав навіть зажити його любові та самому зробитись Гетьманом, бо невдоволених на Хмельницького в той час було чимало. Польський уряд загадав Хмельницькому вгамувати колотнечу та суперечки з панами, і комісія, що була обрана з польських і козацьких старшин, присудила покарати бунтівників на смерть. Мозиру повісили, а Гладкому та Хмелецькому одтяли голови. Тим часом жовніри польські, на основі Білоцерківської умови, стали постоями в землях козацьких полків. Незабаром знову розпочалася козацько-польська війна. Господарь Молдавський Василь Лупул не хотів тепер додержувати умови з Хмельницьким та оддати свою доньку Розанду за Тимоша, і попросив допомоги у Польщі. Тоді коронний гетьман Калиновський з своїм військом став табором на березі Буга біля гори Батога (коло Ладижина), щоб не дати козакам вскочити у Молдавію. Це було як-раз на руку Хмельницькому, — була зручна причина для того, щоб розпочати війну, і він з військом своїм та Татарами став під Ладижином, а Тиміш з своїми перейшов через Буг вище того місця, де стояли Поляки. 29-го травня (мая) 1653 року козаки і Татари напали на Поляків. Ті кинулися за ними навздогінці, а козаки тікали усе далі. Це робилося навмисне, щоб Поляки одійшли далі від свого табору. Тим часом Тиміш з своїми козаками кинувся на табір іззаду. Поляків взяв острах — вони надумали тікати. Другого дня Калиновський, бачучи, що військо зовсім не хоче слухати його, а навіть хоче його самого віддати Татарам або Хмельницькому, повернув свою артілерію на своїх і почав стріляти на тих, що тікали. Тут враз зайнялися скирти сіна, що стояли серед табору польського; переполох зробився ще більший, а тут з-за гори виткнулися козаки. Страшення січа почалася. Трохи не все військо польське загинуло або потопилося у річці; самого Калиновського було вбито. Так скінчилася ця славетна битва. Тиміш з козаками пішов у Молдавію. З ним були військовий писар Іван Виговський, полковник Тетеря і ще кілька полковників. Тепер годі було Господареві сперечатись, і 31 серпня (августа) молодих звінчали у Яссах, мішаючи українські весільні звичаї з Волошськими. Тиміш з молодою вернувся до-дому. Та недовго довелося йому тішитись своєю молодою жінкою: у тому ж таки році тестя його Лупула скинув з господарства Степан Жирний. Тиміш пішов у Молдавію, щоб зарятувати свого тестя, але у бойовищу під Сучавою його було поранено з гармати у ногу, і він від того скоро вмер. Тіло його козаки повезли на Україну і 22-го жовтня (октября) привезли'до Чигирина. Назустріч вийшла із старою Богданихою його жінка, що за час його походу привела близнят. Сумно дзвонили дзвони та стріляли гармати та рушниці, стрічаючи Гетьманського сина та проводжаючи його до могили. Після Батогського бойовища великий жах обняв усю Польщу. Шляхта, що ще пам'ятала Пилявські часи, кинулася тікати з України. Переляканий уряд Польський почав збірати військо; найняли ще німецькі і венгерські чати, і Король сам пішов з цим військом на Україну та став табором під Жванцем, що проти Хотина над Дністром. Хмельницький почав стягати своє військо до Каменця і скрізь розпустив загони, щоб не давали підвозити харчі і усяку всячину до польського табору. Татари, котрих і на цей раз закликав Хмельницький на підмогу собі, зайшли з-заду Поляків через Волинь, Поділля і Галичину. Таким побитом польське військо було навкруг оточене ворожими силами. Настав холод. Поляки, не маючи кожухів, почали гинути од холоду; до того ж не стало ще й харчів. Голод, а з ними усякі пошесті вкинулися у польському таборі. Це був час, коли Хмельницький міг би зовсім визволити Україну, та, на лихо, Король, бачачи такі тяжкі для себе обставини, послав до Хана своїх послів і 100000 червінців і замирився з ним на тому, шо платитиме йому що-року данину, а зараз дає йому дозвіл по дорозі до-дому, у Крим, набрати собі у ясир людей, скільки забажає. Багато дівчат, молодиць, парубків і чоловіків погнали Татари, вертаючись до Криму. Народ думав, що цей дозвіл дав Хмельницький, і ремствував на нього. Хмельницький же, бачучи, що Татари покинули його, побоявся, щоб вони, змовившись з Поляками, зненацька не напали на його, і одступив на Україну. Це вже у-друге Татари зрадили козакам, і з таких щасливих обставин, як оце склалися були для козаків під Жванцем, не вийшло для них нічого.
М. Аркас
|
