Придеснянський Домницький монастир став усипальницею деяких представників роду Безбородьків. Серед них син Іллі Андрійовича, Андрій, племінник славетного князя Олександра Безбородька.
...Ще до Великої Вітчизняної війни на західній стіні всередині головного храму можна було бачити мармурову дошку, на якій церковнослов'янською в'яззю написано: "Действительный камергер и кавалер граф Андрей Ильич Безбородко родился в 1783 г. декабря 5 д. Находясь за границей в войне с французами и командуя 1 Полтавским регулярным конно-козачьим полком, скончался в местечке Зирках герцогства Варшавского 1814 г. 22 июня, перевезен и погребен здесь того же года ноября 10 д.".
У 50-ті роки вже нашого століття в колишньому Домницькому монастирі працювала бригада будівельників. Вона переобладнувала будівлі під госпіталь для інвалідів Великої Вітчизняної війни. І все те, що їм здавалося зайвим, викидали, руйнували. Натрапили й на могилу під чавунною плитою, де похований молодий граф А.І.Безбородько. Могилу розкопали і в трухлявій труні з дубовини серед кісток небіжчика знайшли... золоте серце, наповнене вином. Хлопці злякались не так свого вчинку, як тієї знахідки. Приховати не можна — надто багато свідків. Повідомили райвідділ КДБ. Негайно приїхав його начальник. Забрав знахідку, настрахав будівельників відповідальністю за розриття могили. Проте покарання ніякого не було, а золоте серце назавжди зникло в кабінетах комітету державної безпеки.
| 
