До табору Хмельницького усе прибувало народу з усієї України. На Україні теж ставало неспокійно. Заворушились і Поляки, почувши лихо, і задумали вгамувати те повстання, як колись за часів Наливайка та Остряниці. Але Хмельницький часу не гаяв і 22-го квітня (апріля), з усім військом своїм і Татарами рушив з Січи і, дійшовши до Кодака, узяв його і зруйнував, щоб не мати по-зад себе тієї ворожої і дуже міцної кріпости. Поляки з військом стояли у Черкасах і Корсуні. Польський гетьман коронний Микола Потоцький вирядив проти козаків свого сина Степана; у поміч йому дав ще й польного гетьмана Калиновського з військом; реєстровим козакам, під проводом Барабаша та полковника Кречовського, — того самого, що колись дав Хмельницькому утікти на Запорожжя, — Потоцький звелів плисти байдаками униз Дніпром і на байдаки ті посадовив ще найняте німецьке військо; сам же рушив суходолом по-над Дніпром. Як це військо рушило, Хмельницький із своїм вже отаборився на річці Жовті Води, що вливається у Інгулець (річка ця тепер зветься Жовта, і тече у Верхне-дніпровському повіті в Катеринославщині); між нею і балкою Очеретяною був тоді густий ліс, що звався Чорний. Тут Хмельницький обгородив свій табор, посковувавши вози, а Татари отаборились трохи дальш. 3-го травня (мая) 1648 року по Дніпру припливли реєстрові козаки і вийшли на беріг у Кам'яному Затоні; на першому байдаку був Кречовський. Тут їх уже дожидався Хмель¬ницький, що приїхав сюди з табору свого, і став казати реєстровим, щоб вони не йшли на своїх, а краще б допомогли вирятувати Україну з тяжкої лядської неволі. Із радістю перейшли реєстрові на його бік, зараз таки кинулись на Німців, що пливли з ними на байдаках, і усіх їх повбивали; Барабаша козак Джеджалій проколов списом і укинув у Дніпро. Усі реєстрові пристали до Хмельницького. Він посадив їх на татарські коні і, покинувши байдаки, помчав із ними до свого табору. 4-го травня (мая) вони були вже на Жовтих Водах і поєднались із військом Хмельницького. Хмельницький зараз зібрав усе своє військо, вийшов з табору і кинувся на Поляків. А перед тим він виправив у ліс піших козаків і звелів їм покопати там ями, нарубати і понакидати дерева і дожидати слушного часу, а до Тугай-Бея послав сказати, щоб він обскочив Поляків і напав на них іззаду. Як зійшовся Хмель¬ницький з Поляками, то не видержали вони того наскоку, стали поступатися до лісу. Коли оглянуться, а по-зад них ізнялася курява: то Татари наскочили на них і почали "крутити веремія", як казали про їх звичай накидати на ворогів аркани, стріляти з сагайдаків, нівечити ворожі коні, галасувати з усієї сили, топтати людей своїми кіньми і таке інше. Похопилися Поляки сховатись у ліс, і як-раз наскочили у Княжих Байраках на ті ями, що покопали козаки. Вони падали у ті ями, люде й коні ламали собі ноги, а Хмельницький сунув з своїм військом, як хмара, і кришив Поляків не зупиняючись. Потоцького, постреляного і підбитого, узяли в неволю, і на другий день він і помер, а Шемберга, Сапігу і Чарнецького одпровадили як бранців, у Чигирин. "Оце вам, панове, — казали козаки,— за те, що не схотіли з козаками у злагоді жити".
Багато набрали усякого добра козаки й Татари у польському таборі, гармати й клейноди теж дісталися козакам. Але Хмельницький не упився
42 тією славною перемогою, — він добре знав, що ще є велика сила польського війська і що коронний гетьман Потоцький не подарує йому того. І от він три дні дав козакам спочити після бою; а тим часом прилаштував свої вози і на них постановив ті гармати, що узяв з байдаків реєстрових козаків; до гармат тих пристановив осібних, найкращих гарматіїв з Запорожців і, таким чином, за тих три дні впорядкував своє військо. Усього війська із Татарами було в його 16.000, і з ним рушив він на Корсунь. Але бачив він добре, що війська в його надто небагато, а через те він знов на хитрощі взявся. Кривоносові, або Перебийносові, як його взивали, із 6.000 козаків та Тугай-Беєві він звелів зайти по-заду Поляків у густий ліс і в ньому поперекопувати усі стежки, понакидати паліччя, покопати рівчаки, а в самій гущавині постановити гармати і так дожидати Поляків. Разом з тим вислав він Микиту Ґалаґана, з невеликою купою козаків, щоб він заманив Поляків у той ліс. Побачили вони Галагана, зараз перехопили його і почали випитувати, де й скільки війська у Хмельницького. Галаган набрехав їм чимало. Налякалися Поляки тієї брехні і стали подступати до Богуслава, а Галаган узявся показати їм шлях, та, замість того, повів у той ліс, де засів Кривоніс. Несподівано іззаду наскочив Хмельницький. Поляки, перелякані, кинулися тікати у ліс і якраз ускочили у болото, що було там. Вози й коні позагрузали у болоті. Ста¬ли вони обходити болото, і попали у глибокий яр, а там їх стрів Кривоніс із гарматами. Велика метушня зробилася у польському війську, — перелякані тікали вони світ-за-очі. Вози, гармати, коні, люде, котрі не застряли у болоті, покотилися у яр, позастрявали у рівчаках, що покопали Кривоносови козаки, та у нарубаному дереві. Хмельницький, бачучи таке, вскочив у саму середину ворогів і у-пень розбив Поляків. Без числа повбивали їх, багато узято у полон, а з ними й гетьманів польських Миколу Потоцького та Мартина Калиновського і ще 80 значних. Велика здобич дісталася козакам: гроші, гармати, корогви, клейноди і усякого добра чимало. Хмельницький зараз одпровадив послів у Січ, щоб сповістили про побіду; ними ж послав і подарунки: 4 корогви, 2 булави, 2 бунчуки, 6 казанів, 6 гармат, 1000 талярів на військо і 300 — на Січову церкву, і прохав, щоб і надалі Запорожці помагали йому. Потоцького, Калиновського і 800 бранців Поляків подарував він Татарам, котрі погнали їх у Крим, сподіваючись великого за них викупу. Багато добра досталося і козакам. У Корсуні Хмельницький одправив молебен і звідтіль рушив з усим військом до Білої Церкви.
Тепер Хмельницькому легче було: Польща осталася і без гетьманів, і без війська. Хмельницький без клопоту дійшов до Білої Церкви. З Білої Церкви розіслав Хмельницький по всій Україні універсали до Українського люду і підписався на них вже так: "Гетьман війська Запорожського і усієї України по обидва боки Дніпра". Закликав він усіх, хто вміє зброю в руках держати, щоб збірались оружно на добрих конях до Білої Церкви. В тому універсалі він закликає увесь народ до повстання і усім обіцяє козацьке званіє, тобто волю, котру мали козаки. І рознісся по Україні цей поклик, і відгукнулася на його уся Україна, — почалося повстання і на Волині, і на Поділлі, і в Червоній Русі, і стали звідусіль люде прибувати до Білої Церкви, під гетьманські корогви.