10 липня 1659 р. за н.стилем відбулася найбільша битва в ході російсько-української війни 1658—1659 рр. Про неї і досі мало хто знає, не кажучи вже й про спеціальні дослідження. Цю битву обходили мовчанкою у дореволюційній історіографії, якщо не рахувати винятків (С.М.Соловйов). "Традиція" замовчування була продовжена в радянський час. Тільки західноукраїнські вчені до 1939 р. (В.Герасимчук, І.Крип'якевич) та історики-емігранти (Д.Дорошенко, Н.Полонська-Василенко) дещо розповідали про Конотопську битву.
Нагадування про блискучу перемогу української армії над російським військом було надто болючим для імперської свідомості російських великодержавних шовіністів. До того ж Конотопська битва вже одним фактом свого існування в історії руйнувала міф про одностайність українського народу у підтримці Переяславської ради, загальнонародне прагнення "воссоєдінєнія".
Нарешті настали нові часи і тепер можна приступити до вивчення і Конотопської битви, і російсько-української війни 1658 - 1659 рр., яка переплелася з війною громадянською, але це вимагає значних і тривалих зусиль дослідників. Ця стаття подає тільки стислу характеристику битви та публікацію одного з джерел, що про неї розповідає.
Після Переяславської ради і укладення в Москві російсько-українського договору 1654 р. виник рівноправний військово-політичний союз між двома незалежними державами. Однак російський уряд того ж року недвозначно заявляв про своє бажання змінити характер договору і перетворити його у нерівноправний для України, а у 1656 р. Віленським перемир'ям з Річчю Посполитою взагалі грубо порушив його. Тиск на незалежну Україну з боку Москви особливо посилився по смерті Богдана Хмельницького, коли у невигідний для України бік змінилася зовнішньо- і внутрішньополітична ситуація, коли виявилася недостатня гнучкість гетьмана Івана Виговського у питаннях соціальної політики. Москва вже відверто втручалася у внутрішні справи України, підтримувала опозицію проти законного уряду гетьмана Виговського, яку очолювали авантюристи й політичні демагоги Я.Барабаш та М.Пушкар. Виговський придушив першу хвилю виступів опозиції, але після Барабаша й Пушкаря висуваються московські маріонетки Іван Безпалий, котрий проголошує себе гетьманом, Силка, що став наказним гетьманом, та деякі інші. В Україну посунула російська армія князя О.Трубецько-го, силу якої дехто з сучасників оцінював у 360 тисяч. Насправді ж вояків було менше (приблизно 200 тисяч). Невеликі українські заслони відійшли у м. Срібне (Прилуцький полк під командуванням Петра Дорошенка, майбутнього гетьмана) та до Конотопа (Ніжинський та Чернігівський полки під командуванням ніжинського полковника Григорія Гуляницького). До Срібного була відправлена частина російських військ під командуванням князя Семена Пожарського, котрий, розбивши прилучай, оволодів містом. Частина жителів Срібного була перебита, багато взято у полон. 16 квітня 1659 р. Трубецькой підійшов до Конотопа, причому до нього долучився й Безпалий. 21 квітня сюди ж приспіла решта російського війська під командуванням князів Г.Ромадановського, С.Львова та Ф.Куракіна. Розпочалася майже тримісячна облога Конотопа, який мужньо боронили 4 тисячі козаків.
Тим часом на допомогу обложеним йшов сам гетьман Виговський. З півдня сюди швидко просувався союзник гетьмана кримський хан Мухамед-Гірей IV, що вів з собою кримських татар і ногайські орди. Під Шаповалівкою Виговський розгромив один з російських загонів і непомітно підійшов до Конотопу, де з'єднався з ханом, котрий встиг розбити під Говтвою 15-тисячне військо московитів. Далі розвиток подій чимось нагадує Зборовську битву 1649 р. Виговський залишив у засідці половину своїх козаків із ордою, а сам несподівано напав на загони росіян біля Конотопу. Завдавши ворогу великих втрат, почав відступати. Російське командування послало навздогін значну частину своєї армії під командуванням С.Пожарського. Інша її частина продовжувала облягати Конотоп. Кіннота Пожарського погналася за козаками Виговського аж на другий берег річки Сосновки, але не вся вона встигла переправитися. Саме в цей час вдарили козаки із засідок, а з іншого боку — орда. Важка московська кіннота не могла ніяк розвернутися, застряла на переправі, де було багато багнистих місць. Як влучно зазначив невідомий автор віршованої хроніки, тут був не Конотоп, а справжні конотопи, де взята в кільце російська кіннота гинула, не тільки від вогню й шаблі, але й тонучи у воді й болоті. Сили Пожарського були майже повністю винищені, а сам він потрапив у татарський полон і був страчений з наказу хана. З приводу цієї страти літописець Самійло Величко зазначав: "Отак винагороджено було, так Бог зволив, розором і кров'ю війська і його власною невинне пролиття крові сріблянських мешканців і розор міста, що їх учинив Пожарський, бо з тої поразки міг утекти до свого обозу під Конотоп хіба що той, хто мав крилаті коні".
Після цього Виговський рушив на іншу частину російського війська, що стояла під Конотопом, але вже починала відступ. Почувши шум битви за стінами міста, на ворога вдарили й козаки Гуляницького. Російські війська, огризаючися на всі боки від насідаючих козаків і татар, стали пробиватися до Путивля, де самі опинилися у становищі обложених. Після цього Виговський швидко оволодів Ромнами, Лохвицею та іншими містами Посулля, подумав уже і про похід на Москву, як свого часу Сагайдачний та Дорошенко. Орда кинулася на російське порубіжжя прочищати йому шлях.
На полі Конотопської битви лягло понад 50 тисяч російського війська, хоча деякі сучасники називали й інші цифри. Так, великий канцлер литовський Криштофор Пац у своєму листі до князя Богуслава Радзивіла від 16.IX.1659 р. визначав втрати російського війська аж у 130 тис. Чимало російського війська разом з представниками вищого командування потрапило у полон. Образно описав наслідки Конотопської битви російський історик С.М.Соловйов: "Цвіт московської кінноти, що відбув щасливі походи 1654 і 1655 років, загинув у один день, і ніколи вже після того цар московський не був у силі вивести в поле такого блискучого війська. В жалібній одежі вийшов цар Олексій Михайлович до народу, й жах напав на Москву. Удар був тим тяжчий, що був несподіваний!.. Трубецькой, на котрого покладали найбільше надій; муж на війні щасливий і ворогам страшний, згубив таке величезне військо! Після здобуття стількох міст, після здобуття литовської столиці, царська столиця Москва тепер затремтіла за свою власну безпеку: з наказу царя люди всіх станів поспішили на земляні роботи для укріплення Москви. Сам цар з боярами раз-у-раз приходив дивитися на ці роботи. Мешканці околиць із своїми родинами й майном наповнили Москву, і йшла чутка, що цар виїздить за Волгу, за Ярославль".
На жаль, Конотопська битва не призвела до виграшу війни, що дало б змогу зберегти незалежність і суверенітет Української держави. У критичний для її долі момент знов активізувалася опозиція, яка висунула претендентом на булаву молодого Юрія Хмельницького, котрий не мав нічого за собою, крім славних батьківських діянь і гучного імені. Та його підтримали авторитетні і досвідчені полковники Іван Богун та Іван Сірко, а також Тиміш Цицюра. Врешті в тилу Виговського вибухло повстання, а нове російське військо знов посунуло в Україну... Щоб не допустити розпалювання громадянської війни, Виговський склав 11 вересня 1659 р. гетьманську булаву, а на його місце було обрано Юрія Хмельницького. Вже 17 жовтня 1659 р. новий гетьман змушений був під тиском російських військ підписати новий російсько-український договір (Переяславський договір, "14 статей"). Він був нерівноправний для України, яка з незалежної держави перетворювалася на автономну одиницю в складі Московської імперії...
Ю.Мицик, доктор історичних наук.
|
