Земля Новгород-Сіверського Спасо-Преображенського монастиря відкрила археологам чергову несподіванку, що цього разу межує з науковою сенсацією. Коли рили траншею для комунікацій, натрапили на давньоруський фундамент. Товщина його — 1,3 м, глибина — 2 м. Відстань між стінами, що відкрили, становить 17 метрів. Попередньо датують цю споруду другою половиною — кінцем XII століття. Подивитись на знахідку і порадитись, що ж могло мати такий фундамент, до Новгорода-Сіверського приїхала делегація вчених, зокрема професор історії університету в Торонто (Канада) Володимир Мезенцев, член-корес-пондент НАН України Олександр Моця, завідуючий кафедрою історії та археології Чернігівського педуніверситету Володимир Коваленко та інші. — І цегла, і розчин, і кладка фундаменту схожі на давньоруську, тільки не такі досконалі, — розповідає науковий співробітник охоронно-археологічної служби Інституту археології НАН України Олена Черненко. — Фундаментальна цегляна споруда, найімовірніше збудована у перед-монгольський період, скоріш за все у другій половині — кінці XII століття, — говорить викладач Чернігівського педуніверситету, безпосередній керівник дослідження Андрій Казаков. — Будівля, швидше за все, зруйнована в період монголо-татар. Характер споруди нагадує одночасно і світську, і церковну споруду, але не культову. Поблизу споруди знайдено давньоруський ключ, фрагмент свинцевого обплетення для вікон та шматок фрески. Заміри цегли Спаського собору показали, що вона дуже схожа на ту, що й у знахідці. Хоча і клейма на плінфі зовсім різні, є підстави припускати, що і Спаський собор, і невідома споруда будувалися в одному ансамблі. Серед знаків на цеглі нововідкритого фундаменту зустрічаються і дво-зубці — князівські знаки. — Будівля дуже сильно горіла, — розповідає Олена Черненко. — Про це говорить півметровий шар вугілля. Через пожежу впали склепіння і стіни. Будь-які письмові джерела про існування споруди не згадують. На планах монастиря XVIII століття навіть її фундамент ніяк не позначений. Скоріш за все після пожежі про будівлю забули, і до часу монастирських літописців і картографії згадка про неї не дійшла.
Геннадій Гнип
| 
