Від роду до роду передаються про них бувальщини, а то й вигадки, інколи захоплюючі й романтичні. Ще й сьогодні дехто вірить у легенду про підземний хід з Чернігова до Києва, яким можна було їздити навіть на коні. Найбільші ж діючі Чернігівські печери виникли 1069 року з легкої руки преподобного Антонія — того самого, який заснував і Києво-Печерський монастир. З цього приводу літописець зафіксував: "...Антоній же пришед к Чернигову и взлюби Болдину гору и ископав пещеру, и ту вселился, и есть монастырь святое Богородицы на Болдиных горах и до сих дни". Підземні храми Антонієвих печер вражають своїми розмірами та архітектурними формами. Приміром, розташована біля входу церква Преподобного Антонія Печерського має розміри 11,7 метра на 4 метри, а висота підземного храму Феодосія Тотемського сягає 8 метрів 40 сантиметрів, що майже дорівнює висоті триповерхового будинку, і має форму восьмигранника, що завершується куполом (і це під землею). Тут збереглася наземна Іллінська церква. Науковці твердять, що в ній хрестили віруючих. А ще припускають, ніби на території печерного комплексу було кілька печей, що випалювали плінфу і могли виробляти понад шість тисяч штук цегли за один цикл. Але найзагадковішим явищем Антонієвих печер є привиди. Вони немовби виходять із стін печер і через кілька хвилин... розчиняються у повітрі. Або з'являються у суцільній темряві. Привидів-ченців бачили не лише численні відвідувачі печер, а й науковці — дослідники заповідника. Таємничі постаті з'являються найчастіше біля келії Антонія Печерського. Можливо, сам засновник печер приходить оглянути створені ним підземні споруди. З вимірювальними приладами приїздили сюди вчені з Москви та геофізики з Дніпропетровська. Вони виявили в галереях поблизу церкви Миколи Святоші аномально потужний потік енергії, який змінює імунну систему людини. Відомо, що в XIX ст. в Антонієвих печерах лікували людей. Та й нині багато прихожан розповідають про покращення самопочуття після мандрівки підземними галереями Чернігова.
Ольга Дубовик
| 
