Стан, у якому опинилась вітчизняна археологія за останні роки, без перебільшення можна назвати жалюгідним. На тлі ж загального зубожіння офіційної науки процвітає грабіжницька діяльність так званих "чорних археологів", руйнуються безцінні наукові, історико-культурні пам'ятки, "археологічний товар" з України наводнює чорний ринок США та європейських держав. Подібну ситуацію спостерігаємо хіба що в зонах військових конфліктів та країнах, у яких національне законодавство дозволяє власникам землі розпродувати археологічні знахідки з належної їм території (Італія, Греція, Туреччина), на відміну від національних законодавств Франції, Німеччини, Великобританії, де археологічна спадщина є власністю держав. Скіфські кургани, руїни античних міст, давньоруські городища... Чорні провалля, місиво культурних шарів, недбало розкидані "нецікаві" кістки та камінці, які допомогли б науковцям вписати ще не одну сторінку в історію України... Чому це відбувається? Як протистояти цьому? Своїми міркуваннями й тривогами ділиться керівник магістерської програми "Археологія та давня історія України", професор Києво-Могилянської академії, доктор історичних наук Леонід Залізняк: — Злочинна діяльність "чорних" археологів — болюча й давня наша проблема. Щоправда, я особисто під час розкопок з ними стикався не часто — на щастя. Сам я займаюся кам'яною добою, яка цікавить скарбошукачів набагато менше, ніж пізніші епохи. Адже ця доба ще не знала металів, а "чорні" шукають переважно золото, срібло. Тому їх приваблюють античні, скіфські, києво-руські пам'ятки. Хоча, наприклад, у гірському Криму грабують печерні стоянки неандертальців, видлубуючи з культурного шару ефектні крем'яні скребла та гостроконечники. Технічний прогрес забезпечив новітніх грабіжників могил потужними металошукачами, що дозволяють точно визначити, на якій глибині який метал лежить, аж до окремої монети. Сезон закінчується, "чорні" займають місце "білих"... І маємо жахливі картини на тому ж Півдні: могильники трощаться гектарами, насипи степових курганів пробиваються колодязями, городища побиті ямами у пошуках скарбів. Знахідки викопуються, як картопля, масовий археологічний матеріал кидається на місці злочину, а вирвані з археологічного контексту, безпаспортні дорогі речі продаються для домашніх музеїв "новим українцям" або вивозяться за кордон. Чорний ринок Європи завалений археологічними раритетами з України. Сучасний розквіт незаконних розкопок в Україні має трьох "батьків". Перший — це занепад через матеріальні труднощі і неувагу держави до офіційної "білої" археології. Вона не може протистояти "чорній", оскільки не фінансується. Держава заняття археологією не стимулює, заробітна платня блюзнірськи мізерна, в результаті все, що ми робимо, значною мірою тримається на ентузіазмі. Звідси значний брак кадрів, зокрема молодих фахівців. Зазначу, що в Україні нині приблизно 200 археологів, тоді як у Польщі, яка територіально і за чисельністю населення менша, їх близько 2000. Гроші на існування вони вибивають із новобудов. Наприклад, нафтопровід, що тягнеться Росією через Польщу, проходить місцями, що становлять археологічний інтерес. Виділені на розкопки по трасі нафтопроводу великі кошти дозволили стимулювати польську археологію. Масштабні археологічні дослідження розгорнулися в Польщі на будівництві автотрас. На 1 км автобана там припадає не менше 0,5 га розкопаної археологами площі. А в нас, приміром, будують платний автобан з Одеси на Київ, половину вже зробили, але жодної копійчини на дослідження археологічних пам'яток, які руйнуються, не виділено. Траса завдовжки 450 км, отже, археологи мали б розкопати по ній близько 225 га пам'яток. Другий батько "чорної" археології — бездіяльність наших правоохоронних органів. Адже ловити злочинців — не функція археологів. Нашій молодій державі ще не вдалося налагодити ефективну систему контролю. Копати і продавати старожитності намагались і за радянських часів, але тоді це було важче зробити, оскільки міліція працювала пильно і покарання було суворим. А в наш час поки що всі спроби археологів розпочати процеси проти злодіїв гасяться. Розмови про не розроблене в цій галузі законодавство — не аргумент. Навіть старі радянські закони передбачали покарання за знищення пам'яток. Грабіжників могил скрізь карали смертю на місці злочину: в стародавньому Китаї, Єгипті, у Скіфії. Однак поки що "чорні" стріляють по археологах, як це сталося під Сімферополем. А наша доблесна міліція "мовчить собі, витріщивши очі", як сказав поет. До речі, є дуже простий спосіб боротися з металошукачами "чорних". У Румунії стародавні городища посипали алюмінієвою стружкою. Достатньо кількох стружок на квадратний метр — і археологічному грабіжнику не допоможе жоден металошукач. І третя причина розквіту злочинного бізнесу — поява великої кількості багатих людей, які починають скуповувати цінні речі. Раніше це не так просто було зробити, бо відповідні органи одразу цікавилися, звідки гроші. А зараз походження грошей нікого не цікавить. Так наші багатії, вкладаючи кошти у старожитності, створюють попит на них, тим самим фактично стимулюючи розграбування археологічної спадщини. Якби ж то панове меценати замість того, щоб скуповувати старожитності з "розбомблених" скарбошукачами курганів та могильників, вдалися до фінансування офіційних археологічних експедицій — хоча б деяких, бо навіть їхніх грошей на всіх не вистачить. А краще було б, аби вони профінансували підготовку молодих спеціалістів. Жоден український меценат досі не дав ні копійки на цю справу. Лише нещодавно відомий колекціонер Сергій Платонов започаткував три стипендії кращим студентам-археологам. Сподіваємося, що цей почин буде підтриманий іншими. У сучасної археології багато проблем. "Чорна" археологія, брак фінансування експедицій, відсутність фінансових можливостей для видання археологічної літератури — лише деякі з них. Є й інші труднощі. Останнім часом загострюється інтерес до історії свого краю, того, що ж було насправді, люди розчаровуються у старих концепціях і як результат з'являється попит на нові. Є попит — є пропозиція. Та фахівців, що знаються на первісності, небагато, й це призводить до того, що інформаційний голод суспільства тамується різноманітними квазінауковими концепціями. Магістерська програма Могилянської академії з археології, наповнюючи ринок фахівцями з первісності, які знаються на літературі, розуміють реальний стан питання, намагається боротися з цим валом антинаукових вигадок. Поки що з перемінним успіхом, проте вже маємо певні результати. Відбулося два випуски магістрів археології. Зазначена програма, яку вдалося відкрити при Могилянці завдяки співробітництву з Інститутом археології і залученню звідти великої кількості першокласних фахівців — 7 докторів та 9 кандидатів наук — поки що унікальне в Україні явище. Провідні науковці викладають те, чим займаються безпосередньо, тобто молода людина має справу з класиками. Ми розробляємо практично всі головні напрямки України: це, зокрема, кам'яна доба, доба бронзи, скіфо-сарматська, антична, ранньослов'янська, давньоруська археологія, теорія і методика археології. Намагаємось розвинути в НаУКМА напрямок, який за радянських часів традиційно обходили увагою: козацьку археологію. Створена наша археологічна експедиція 2001 р., ми здійснювали розкопки на стоянці Добрянка Тальнівського району Черкаської області, 2002 року копали городище-фортецю Пісочний Рів над Десною, під Новгородом-Сіверським. Студенти мають можливість узяти участь у роботі Подільської археологічної експедиції, яка розкопує давній Київ, що дає змогу і навчитись працювати з давньоруським матеріалом, і якусь копійчину заробити, і зав'язати корисні знайомства. Шестеро кращих студентів щорічно працюють у Херсонесі з американськими та італійськими колегами, під керівництвом професора Джозефа Картера. Умови для підготовки молоді в НаУКМА є. Однак під лежачий камінь вода не тече, археологічна наука старіє, і якщо не розгорнути в університетах мережу залучення молоді, то археологи врешті-решт вимруть, як мамонти. Проте хочеться вірити у краще.