|
|
У розділі матеріалів: 149
Показано матеріалів: 106-120 |
Сторінки: « 1 2 ... 6 7 8 9 10 » |
Кургани — це найчастіше могильні насипи, якими давні скіфи і інші народи на території нинішньої України увічнювали пам'ять покійного. Після поширення християнства звичай поступово забувався і на рубежі середньовіччя зник. Верхню частину кургану називають насипом. Вона буває земляною, кам'яною чи комбінованою. Могильний курган може бути і без поховання конкретної людини. Відомо, що після загибелі знатного воїна на чужині на його батьківщині влаштовували ритуальне поховання, так званий кенотаф. Насипали кургани завжди поза поселеннями, як поодиноко, так і групами. Насипи бувають дуже великими. Наприклад, Чортомлицький курган поблизу Нікополя був заввишки 20 м і по периметру — понад 350 м.
|
Судячи з археологічних даних, Чернігівщина починає заселятися людьми в мустьєрську епоху (ранній палеоліт), 150—140 тис. рр. тому. Про це свідчать знайдені в селах Чулатів і Араповичі Новгород-Сіверського району предмети з кременю, виготовлені первісними мисливцями. В пізньому палеоліті (40—13 тис. років тому) людина починає переходити до осілості. На території сучасних Варвинського, Коропського, Менського, Новгород-Сіверського і Щорського районів виявлено близько 20 поселень цієї доби. Біля Новгород-Сіверського знайдено унікальні вироби з кременю дуже великих розмірів, що дістали назву гігантолітів. Великий інтерес становлять також залишки трьох чумоподібних жител на поселенні поблизу с. Пушкарів.
|
Археологія — наука, що вивчає історичне минуле людства на основі речових пам'яток. Термін "археологія" вперше використав давньогрецький філософ Платон (427—347 рр. до н. е.), маючи на увазі взагалі науку про стародавність ("архайос" — стародавній, "логос" — наука, слово). Основними джерелами археології є речові пам'ятки, але разом з тим вона не має змоги розвиватися без допомоги інших наук та їхньої джерельної бази. В свою чергу, багато інших наук тією чи іншою мірою використовують висновки археології. Особливо тісною є "дружба" між археологією та історією первісного суспільства. Вся історія народів, що передувала по-На археологічних розкопках яві писемності, може бути вивчена лише за речовими пам'ятками. Враховуючи, що люди існують на нашій планеті близько 3 млн. років, дописемна історія, або, як її називають західні дослідники, передісторія, складає в цілому 99,998 % історії людства.
|
Чернігівщина завжди пам'ятала і пам'ятає про перебування тут видатного українською поета, художника і мислителя Тараса Шевченка. На його честь названо вулиці в Чернігові, Ніжині, Борзні, Козельці, Корюківці, Мені, Новгороді-Сіверському та ін. містах і селах Чернігівщини. Ім'я поета носять населені пункти в Бахмацькому, Борзнянському, Ічнянському, Прилуцькому, Ріпкинському і Чернігівському районах. На честь Т. Шевченка відкриті меморіальні дошки у с. Григорівці Бахмацького району на окоренку 300-річного дуба, під яким відпочивав поет під час перебування в селі 1843 р., на фасаді Качанівського палацу, у смт Линовищі Прилуцького району на території колишньої садиби де Бальменів, яку відвідував Шевченко.
|
Спочатку вона була покровителькою героїчної пісні, потім історії. Ідеться про міфологічну богиню Кліо, одну з дев'яти муз древньої Греції. Знає, либонь, вона і українське минуле. А може, це вже наша українська богиня із тим грецьким іменем. Бо написав же відомий письменник Михайло Слабошпицький добру пізнавальну книгу "З голосу нашої Кліо" про історію України. Отже, у нас є своя Кліо — українська. Тут певний символ і домисел. І ми вже звикли до цього. Тим часом Чернігівський автор Володимир Сапон, вивчаючи рідний край, віднаходить і заприязнюється з сіверянською Кліо, сміливо і переконливо створює її образ, досліджує і відтворює глибинні пласти минувшини, ніби разом з нею проходить шляхами рідного краю від епохи Київської Русі до нашого часу. І це подає у своїй книзі, яка так і називається "Призабуті стежки сіверянської Кліо".
|
Олександр Борисович Коваленко народився у родині відомого чернігівського журналіста і краєзнавця Бориса Івановича Коваленка, від якого успадкував любов і смак до історії, літератури, мистецтва. У 1968 р. із срібною медаллю закінчив Чернігівську середню школу № 19. Деякий час працював музейним доглядачем у щойно створеному Чернігівському державному архітектурно-історичному заповіднику, а 1969 р. вступив на історичний факультет Ніжинського державного педагогічного інституту ім. М. Гоголя, який і після "відлиги" залишався одним з небагатьох осередків вільнодумства і патріотизму. Саме у студентські роки окреслились його наукові уподобання — історія Гетьманщини, українська історіографія, краєзнавство. Вже тоді на сторінках місцевої періодики з'являються історичні нариси дослідника-початківця.
|
Віктор Миколайович Шевченко народився 13 жовтня 1952 року в Ніжині у родині вчителів. Його дід Василь Дмитрович Шевченко, кандидат історичних наук, багато років очолював одну з кафедр Ніжинського педінституту ім. М. Гоголя (нині педуніверситет). Був автором численних публікацій, присвячених історичним подіям, окремим особам, життя і діяльність яких пов'язані з Чернігівським краєм. Зацікавлено ставився і до історії рідної йому Ніжинщини. Під впливом діда юнак вирішив стати вчителем історії. Він закінчив Ніжинську школу № 1 і рік працював тут лаборантом. У 1971 р. Віктор Шевченко став студентом першого курсу історичного факультету Ніжинського педінституту ім. М. Гоголя. У 1973 р. факультет було переведено до Чернігівського педінституту ім. Т. Шевченка. Тут на історичному факультеті, де він навчався, працював історико-краєзнавчий гурток.
|
Проповіді отця Олександра, протоієрея церкви Всіх Святих у Ніжині, приваблюють, насамперед, освічених прихожан. Переповідаючи релігійні історії, цей священик намагається зорієнтувати слухачів на вічні моральні цінності. Причому робить це дуже тактовно, без зайвого напучування, з повагою до оточуючих. На його переконання, духовна освіта у нашій державі є сьогодні, як і раніше, атеїстичною. Ми підносимо до духовності літературу й мистецтво, філософську думку й науку загалом, морально-етичні та естетичні цінності людства. За марксистською термінологією, все це становить "надбудову" над "суспільно-економічним базисом" і суттєво обмежує поняття, відкидає його сутність: одухотвореність людини, її одвічний зв'язок із Вищою Досконалістю, Творцем і Джерелом Любові — Богом, її релігійність та побожність.
|
У селі Андріївці Чернігівського району на фасаді місцевої школи урочисто відкрито меморіальну дошку на честь історика Олександра Івановича Рігельмана (1720-1789). Він був передовсім відомим інженером-фортифікатором, а вже потім — істориком. Але саме захоплення сприяло тому, що його ім'я не згубилося у круговерті десятиліть і століть. Історичні праці Рігельмана, передовсім "Літописне повіствування про Малу Росію, її народ і козаків взагалі", дотепер перевидаються, читаються з неослабленим інтересом. Останні сім років життя відставний генерал-майор Рігельман провів саме в Андріївці, у маєтку дружини, що походила зі славного чернігівського козацько-старшинського роду Лизогубів.
|
Євген Дементійович Онацький (1894—1979) — історик, журналіст, громадський діяч. Народився у Глухові, навчався у Чернігівській чоловічій гімназії, на історико-філологічному факультеті Київського університету, член ТУП. 1917 р. вступив до УПСР, палко проповідував та захищав ідеї Центральної Ради. 1929 р. він увійшов до ОУН, був призначений Проводом українських націоналістів представником ОУН в Італії. Проживши майже 60 років на чужині, Є.Онацький залишив в українській культурі та історії глибокий слід. Зрештою, він сам створив собі нерукотворний пам'ятник своєю Українською Малою Енциклопедією
|
Михайло Михайлович Могилянський (1873—1942 (1944)) народився у Чернігові. По закінченні гімназії навчався на юридичному факультеті Петербурзького університету. Юридичну діяльність поєднував з літературною і журналістикою. Багато друкувався у столичній періодиці і місцевій пресі. Після революції — активний співробітник ВУАН. На особливу увагу заслуговує діяльність М. Могилянського на посаді голови комісії зі створення "Біографічного словника діячів України". Письменник, літературні псевдоніми — М. Андрійко, Б. Гриценко, М. Гуща, Борис Ковдра, І. Лебединсь-кий, Т. Максимович, М. Руссобтовський, Мих. Хотивлянський, Валеріан Чубинський, П. Чубинський та ін.
|
Святослав Святославович Воїнов народився 29 січня 1942 року у Новгороді-Сіверському. Закінчив Харківський політехнічний інститут, більше 20 років служив у Збройних Силах, підполковник у відставці. Відомий бібліофіл, колекціонер, краєзнавець, дослідник і популяризатор "Слова о полку Ігоревім" (автор більше 50 статей до "Слово"-знавчої енциклопедії), засновник музею-заповідника цього твору у Новгороді-Сіверському.
|
Аркадій Васильович Верзилов (Верзілов) (1867—1931) народився у с. Ковчині (тепер Куликівського району) у дворянській родині. Закінчив Чернігівську гімназію та історико-філологічний факультет Київського університету. Майже двадцять років свого життя присвятив служінню Чернігову, з 1906 р. обирався на посаду голови міської думи. А. Верзилов відомий як український історик, педагог; у 20-ті рр. він був співробітником історико-філологічного відділу Всеукраїнської академії наук, членом Комісії районного дослідження Північної України. Відомі його спогади "Чернігівська українська "Громада"
|
Ще за життя Миколу Миколайовича Баклана знали не лише в рідній Макіївці, а й далеко за її межами. Адже маршрути викладача історії, палкого краєзнавця пролягали через архіви та музеї Ніжина, Прилук, Чернігова, Києва та інших міст, його формуляри були в багатьох бібліотеках України. Працюючи в школі, Микола Миколайович писав історію села, де жили його далекі пращури, батьки, де сам народився і виріс. Він завершив свою працю 1975 року, продовжував роботу над збиранням нових матеріалів, але трагічний випадок не дав йому змоги вдосконалити і розширити свою "Історію". Минуло більше 20 років. І ось в наших руках блакитна книжчина, на обкладинці якої золотими літерами написано "М. Баклан. Історія села Макіївки".
|
Дорошенко Дмитро Іванович (1882—1951) — видатний український історик, громадсько-політичний і державний діяч, публіцист. 1917 р. короткий термін очолював Генеральний секретаріат УЦР, 1918 р. обіймав посаду міністра закордонних справ України у гетьманському уряді. Народився у м. Вільно (тепер Вільнюс — столиця Литви). Помер і похований у Мюнхені. Автор близько тисячі праць з історії України, історії культури і церкви, бібліографії. Його фундаментальне дослідження з історії Української революції та не менш відомі спогади стали основою для студіювання цієї доби. Чимало місця у цих працях віддано й історії Чернігівщини.
| |
