Проповіді отця Олександра, протоієрея церкви Всіх Святих у Ніжині, приваблюють, насамперед, освічених прихожан. Переповідаючи релігійні історії, цей священик намагається зорієнтувати слухачів на вічні моральні цінності. Причому робить це дуже тактовно, без зайвого напучування, з повагою до оточуючих. На його переконання, духовна освіта у нашій державі є сьогодні, як і раніше, атеїстичною. Ми підносимо до духовності літературу й мистецтво, філософську думку й науку загалом, морально-етичні та естетичні цінності людства. За марксистською термінологією, все це становить "надбудову" над "суспільно-економічним базисом" і суттєво обмежує поняття, відкидає його сутність: одухотвореність людини, її одвічний зв'язок із Вищою Досконалістю, Творцем і Джерелом Любові — Богом, її релігійність та побожність. Я знаю, що ця думка його власна, а не почута від когось. Вона — результат багаторічних роздумів, життєвих спостережень, напруженої наукової роботи. Ми знайомі більше десяти років, і дорога отця Олександра до храму проходила на очах рідних, друзів, колег. Вона засвідчила перед усіма нами промисел Божий. У 1991 році Морозов прийшов працювати у Ніжинський краєзнавчий музей, будучи першокурсником історичного факультету Київського держуніверситету імені Тараса Шевченка. До цього відслужив в армії і три роки провчився на відмінно в Київському політехнічному інституті. Захопився археологією, знайшов і офіційно зареєстрував на ніжинській території 12 стародавніх поселень. У цей час готувалася нова експозиція історичного відділу. Морозов брав участь у розробці її наукової концепції, відстоював думку про те, що людина є творцем історії, а не її засобом. Розробляючи тематико-експозиційний план, досліджував історію ніжинського козацтва, місцевих храмів. У багатьох публікаціях цієї тематики відкривав нам і собі такі імена й таке подвижницьке життя, яке переосмислювало сенс людського існування. Молодий історик, вихований у радянську добу під гаслом "Релігія — опіум для народу", збагнув, що духовність особи без її релігійності, без розуміння високої творчої ролі, відведеної їй Богом у Всесвіті, втрачає будь-який смисл. У 29 років він прийняв православне хрещення у церкві Всіх Святих. І це теж було не випадково. Двадцять років пролежав у Ніжинському краєзнавчому музеї лист із грецького міста Яніна. Морозов перший звернув на нього увагу, написав відповідь. І в результаті заочного, а пізніше — і зримого, знайомства у Ніжині з професором Христосом Ласкарідісом вони разом з істориком Іваном Костенком відкрили цілий пласт духовності, пов'язаний із грецькою колонією, яка у нас перебувала. На старому грецькому кладовищі були знайдені могили братів Анастасія та Миколи Зосим, благородних грецьких патріотів, які багато сил і коштів поклали на розвиток грецької культури в Ніжині і в рідній Яніні. їхню меценатську діяльність тепер поминає громада церкви Всіх Святих, збудована греками у XVIII столітті. Саме навколо цього храму й організували нащадки грецьких родин Ніжинське міське товариство греків імені братів Зосим. Духовним наставником товариства його голова Лариса Мілосова називає отця Олександра.
Пропозицію стати священиком Морозов сприйняв дуже відповідально. Адже знав про діяння своїх попередників, які трудилися на цій нелегкій стезі. У монографії "Ніжинський протопоп Максим Филимонович" він дослідив проблему політичного авантюризму на прикладі життя та діяльності першого настоятеля Миколаївського собору в Ніжині. Віднайшовши в архівах Ніжина, Чернігова і Києва листування Михайла Грушевського і Костянтина Харламповича, Морозов відкрив нам останнього як дослідника українсько-російських православних стосунків і Ніжинського грецького братства. Після дворічних роздумів історик прийняв сан священика, взявши на себе і церковні обов'язки, і просвітницьку місію. Греко-Всіхсвятська парафія створила духовно-просвітницький центр "Відродження" і розгорнула видавничу діяльність. Це й релігійна література, і заснована серія "Ніжинська старовина". Перший збірник статей і матеріалів "Греки в Ніжині" розповідав про історію грецьких храмів, подвижницьку діяльність братів Зосим, родини Тернавіотів, Зої Каплані, про грецькі навчальні заклади і про святителя Михайла Грецького, могила з нетлінними мощами якого була зруйнована в радянські часи в Благовіщенському монастирі. Подальші дослідження, участь у наукових конференціях, залучення до цієї роботи краєзнавців, істориків, літераторів, журналістів сприяли випуску ще одного збірника "Греки в Ніжині" з присвятою Костянтину Харламповичу і першій публікації багатьох його робіт. Не менш цікавий і третій збірник, редактором та упорядником якого знову є історик, аспірант Інституту української археології і джерелознавства імені Михайла Грушевського Академії наук України, священик Олександр Морозов. У митрополита Іларіона (Огієнка) о. Олександр прочитав про те, що Українська церква має численний хор своїх святих, які ніколи не переводилися й не переведуться, і започаткував ще одну серію видань "Святі землі Української". До 350-річчя від дня народження св. Іоанна Максимовича, Святителя Тобольського, він опублікував нарис про духовного учня і послідовника Чернігівського архієпископа св. Феодосія Углицького. А також повчання та духовні настанови за книгою "Иліотропіон, сообразованіє человеческой воли с Божественной изобразующій". Україна склалася сьогодні як держава поліетнічна та багатоконфесійна. У таких умовах відокремлення церкви від держави, рівність усіх конфесій перед Законом є цілком розумним та історично виправданим, і з точки зору держави. Проте, якщо говорити сьогодні про національне відродження саме української державності й духовності нашого народу, про національне виховання громадян держави, особливо її молодого покоління, треба пам'ятати, що духовність та культура українців мають багатовікову історію. Принаймні в останні тисячу років вони складалися під впливом православної християнської традиції, і для багатьох поколінь наших дідів і прадідів оборона православної віри усвідомлювалася як боротьба за національну ідентичність і свободу. Так вважає історик, священик Олександр Морозов. Він продовжує в Ніжині українську традицію богословського просвітництва, прокладаючи дорогу до храму наступним поколінням.
М. Онищенко
|
