Кургани — це найчастіше могильні насипи, якими давні скіфи і інші народи на території нинішньої України увічнювали пам'ять покійного. Після поширення християнства звичай поступово забувався і на рубежі середньовіччя зник. Верхню частину кургану називають насипом. Вона буває земляною, кам'яною чи комбінованою. Могильний курган може бути і без поховання конкретної людини. Відомо, що після загибелі знатного воїна на чужині на його батьківщині влаштовували ритуальне поховання, так званий кенотаф. Насипали кургани завжди поза поселеннями, як поодиноко, так і групами. Насипи бувають дуже великими. Наприклад, Чортомлицький курган поблизу Нікополя був заввишки 20 м і по периметру — понад 350 м. Недарма їх ще називають "пірамідами степів". Кургани (люди називають їх ще "могилами") бувають кількох типів. Найпростіший — конусоподібний насип з круглою основою, заввишки 3—5 м, з нахилом 8—10 градусів. Другий тип складніший і утворений вигнутим (як підкова) валом, вищим з лицьового боку, причому поверхня степу, відгороджена валом, трохи заглиблена. Такий тип кургану називається "майдан". Ще складніший тип кургану складається з усіченого конуса з поглибленням на горі, округленого підковоподібним валом. Кургани густо всіюють 75—80 % території України. (А ще ж є залишки оборонних валів, поселень-городищ, укріплених насипів-майданів тощо!) Такий великий за площею та концентрацією курганний регіон не має аналогів і є загальнолюдським історико-культурним і ландшафтно-екологічним надбанням. Тому не можна примиритися зі ставленням до рукотворних пагорбів старовини лише як до полігона для отримання чергового "похоронного інвентарю" (професійний термін археологів), більшість якого, зазвичай, буває "не за тематикою" і губиться у музейних запасниках і приватних колекціях. Варто пам'ятати, що кургани — це не просто "бабусині скрині" з різними дрібничками. Вони є важливим мальовничим елементом українського ландшафту, без якого неможливо уявити українські степи. Це важливі пам'ятки історії і культури, свідки багатьох подій. Більшість з них овіяні народними легендами й розповідями, оспівані поетами й письменниками. Так група курганів "Три брати", розміщених неподалік Переяслава-Хмельницького, неодноразово згадується у творах Тараса Шевченка. Чимало курганів мають велику біологічну, екологічну цінність як місце, де знайшли прихисток рідкісні степові рослини. На кургані Роблена Могила (площа — 0,3 га) біля села Переяславське Переяслав-Хмельницького району Київської області виявлено понад 180 видів вищих рослин, з яких два — ковила й астрагал — занесені до Червоної книги України. Природну цінність, зазвичай, мають круті кургани заввишки понад 3 метри і понад 30 метрів у діаметрі — на них важко дістатися трактору. На менших за розмірами курганах рослин цікавих і рідкісних видів не буває. Могили мають непересічне освітньо-патріотичне значення як унікальні об'єкти для навчання студентів і школярів, популярні об'єкти туристичних маршрутів. Дбайливий господар не знищуватиме кургани ще й тому, що вони є одним з небагатьох у агроландшафтах місцем існування диких бджолиних, так потрібних для запилення сільськогосподарських культур. І, врешті-решт, поважаймо предків! На могилах нечутно звучать молитви давно зниклих народів. Тут — місце поховання людей протягом останніх 3—4 тисячоліть, яке служило, служить і повинно служити культу поховання померлих. Усе це варте того, щоб поважати кургани, брати під охорону держави, а напівзруйновані — відновлювати.
Олег Листопад
| 
