|
|
У розділі матеріалів: 149
Показано матеріалів: 61-75 |
Сторінки: « 1 2 3 4 5 6 7 ... 9 10 » |
Саме 1505 року, за "Хронікою" польських істориків Мартина (1495 -1575) та Йоахима (1550 - 1599), батька й сина, Бєльських, два поважних, хоробрих шляхтичі Щесний і Юрій Струси із кінним загоном у 50 вершників "подались у козацтво" й там загинули. Отож, вони їхали не на прогулянку, а на бойовисько, й уже тоді існувало "поле Килиїмське", виказували свою звагу й завзятість у борні з ворогами рідного краю — турками й татарами. Із часом загибель самовідданих Струсів стала віддліком у літописі українського лицарства, хоча поняття "козак" у тих же авторів подибується (невідомо з яких джерел!) під 1325 роком.
|
У своїй відомій книзі „Життя музею" Олександр Крейн, тодішній директор Державного музею О.С. Пушкіна в Москві, дуже влучно підмітив, що "Однажды родившись, музей не остается неизменным. Его жизнь - накопление качеств, цель новых и новых обновлений, рождений". Дійсно, це стосується, мабуть, кожного музею, хоча, звичайно, історії у всіх різні.
Чернігівський обласний художній музей один з наймолодших в Україні. Його було створено на базі художнього відділу Чернігівського історичного музею (зараз музей ім. В.В. Тарновського) згідно з Постановою Ради Міністрів УРСР від 12 червня 1979 року. У ній, зокрема, зазначалось, що у фондах Чернігівського історичного музею зберігається унікальна колекція творів образотворчого та декоративного мистецтва, що нараховує понад 8 тисяч експонатів.
|
Утомлённые многодневным переходом купцы уже готовились благодарить богов за удачное путешествие - страшные черные сиверские леса, которые кишели разбойниками остались позади, и за несколько часов хода одно из богатейших городов Руси - Чернигов гостеприимно примет их на своём торжище, как вдруг стремительно разрезая деснянские волны из-за очередного поворота реки выскочили несколько крутобоких лодий с вооружёнными до зубов рыжими головорезами… А позже после удачного торга за кружкой хорошего черниговского мёда купцы, расказывали о недавних страхах, которых испытали они встретившись с варяжской заставой киевского князя. Возможно так, происходили события в одного погожего осеннего дня в конце IX века на берегах красавицы Десны.
|
Свято Андрія - молодіжне свято, близьке за змістом до Катерини. Відзначалося 30 листопада за ст. ст. і відповідало церковному святу Андрія Первозванного. Молодіжні зібрання цього дня були наповнені веселощами й розвагами і подекуди називалися великими вечорницями. На Андрія вдавалися до різноманітних прийомів любовно-шлюбної магії: засівання конопель, ворожінь із балабушками, калитою тощо. Ці ворожіння мали відповісти на такі основні питання: чого чекати в Новому році — шлюбу чи смерті; якщо шлюбу — то хто буде чоловіком; чи буде шлюб щасливим. Намагалися також дізнатися про професію, матеріальне становище майбутнього чоловіка, главенство у майбутній сім'ї.
|
Свято Миколи - давнє землеробське календарне свято. Відомі два Миколи: весняний, або Теплий (9 травня за ст. ст.), і зимовий (Зимній) — 6 грудня. У народних віруваннях св. Микола виступає помічником і заступником хлібороба.
До зимової дати були приурочені деякі приповідки про погоду та прогнози на майбутній врожай. Зокрема, на Харківщині казали: Як на Миколи іній — буде овес. Подекуди 4, 5 і 6 грудня справляли так звані Миколині святки. У ці дні варили кутю та узвар, щоб наступного року був урожай на плоди та ячмінь. В околицях Києва ще наприкінці XIX — на початку XX ст. влаштовували обходи, схожі на різдвяне колядування.
|
Сьогодні, на початку XXI ст. і третього тисячоліття ми подумки звертаємося до минулих віків, намагаємося осягнути і зрозуміти значення подій і явищ, що відбувалися тоді, з'ясувати їхній вплив на сучасність. Та й привід для цього маємо дуже поважний. Сто років тому в тихому провінційному Чернігові гостинно відчинив для відвідувачів свої двері Музей українських старожитностей В.В.Тарновського. Незважаючи на те, що музей знаходився на околиці міста і дістатися до нього було непросто, його відвідували місцеві любителі старовини і приїжджі для огляду колекцій, наукових занять, малювання копій. Хоча про Музей Тарновського написано чимало, буде не зайвим, ще раз згадати його історію, пом'янути добрим словом людей, завдяки яким нині Чернігів має музей, що становить гордість не тільки краю, але й всієї України.
|
Учасники семінару, який проходив у Шестовиці та Чернігові, запевнили, що розкопки, які відбуваються зараз у мальовничому селищі недалеко від Чернігова, унікальні. Тривають вони, за словами голови шестовицької експедиції, викладача Чернігівського держпедуніверситету, кандидата історичних наук Володимира Коваленка, з 1925 року. За всі ці роки наполегливої праці студентів та фахівців з історії та археології було знайдено чимало визначних пам'яток історії й археології доби Київської Русі. Зокрема, зараз, за даними Володимира Петровича, у Шестовиці знайдено просто унікальну пам'ятку, яка дасть ще багато приводів для подальшого ретельного вивчення норманської теорії щодо правління вікінгів (скандинавів) на території Київської Русі.
|
Земля Новгород-Сіверського Спасо-Преображенського монастиря відкрила археологам чергову несподіванку, що цього разу межує з науковою сенсацією. Коли рили траншею для комунікацій, натрапили на давньоруський фундамент. Товщина його — 1,3 м, глибина — 2 м. Відстань між стінами, що відкрили, становить 17 метрів. Попередньо датують цю споруду другою половиною — кінцем XII століття. Подивитись на знахідку і порадитись, що ж могло мати такий фундамент, до Новгорода-Сіверського приїхала делегація вчених, зокрема професор історії університету в Торонто (Канада) Володимир Мезенцев, член-корес-пондент НАН України Олександр Моця, завідуючий кафедрою історії та археології Чернігівського педуніверситету Володимир Коваленко та інші.
|
Від роду до роду передаються про них бувальщини, а то й вигадки, інколи захоплюючі й романтичні. Ще й сьогодні дехто вірить у легенду про підземний хід з Чернігова до Києва, яким можна було їздити навіть на коні. Найбільші ж діючі Чернігівські печери виникли 1069 року з легкої руки преподобного Антонія — того самого, який заснував і Києво-Печерський монастир. З цього приводу літописець зафіксував: "...Антоній же пришед к Чернигову и взлюби Болдину гору и ископав пещеру, и ту вселился, и есть монастырь святое Богородицы на Болдиных горах и до сих дни". Підземні храми Антонієвих печер вражають своїми розмірами та архітектурними формами.
|
Культурологічна історія нашої держави поповнилась якісно новою сторінкою. Відтепер нам належить першість у відкритті єдиного у світі пам'ятника трипільській культурі, яка дійшла до нас з найдовшої епохи минулого — первісного суспільства. Відкриття культури, від якої слов'яни, а за ними і сучасні українці успадкували низку елементів матеріальної і духовної культури, належить відомому археологу Вікентію Хвойку. Саме він 1896 року повідомив світові про беззаперечний факт існування на території нинішньої України перших поселень, землеробських племен, пов'язаних з так званою трипільською культурою.
|
На зламі XIX—XX ст. відбулося організаційне оформлення історико-краєзнавчого руху на Чернігівщині, провідними осередками якого стали Чернігівська архівна комісія та Ніжинське історико-філологічне товариство. Своїми успіхами вони завдячували насамперед подвижницькій діяльності місцевих аматорів старовини, згодом, на жаль, здебільшого призабутих невдячними нащадками. До їх числа належав і народний учитель з с. Старі Чешуйки Мглинського повіту колишньої Чернігівської губернії (нині село Мглинського району Брянської області Російської Федерації) Семен Андронович Гатцук.
|
В Санкт-Петербурзі мешкають представники ще однієї гілки родинного дерева Тарновських. Це - прямі нащадки Петра Васильовича Тарновського (1787-18...), рідного брата діда засновника Музею українських старожитностей. У "Малоросійському родословнику" В.Л.Модзалевського він значиться під номером 26. Його син Олександр (1809-1871) і започаткував, так би мовити, петербурзьку гілку. Дійсний статський радник, нагороджений орденом Білого Орла та орденом св.Олександра Невського, тайний радник, останні роки — управляючий Канцелярією Міністерства Імператорського Двору. Одружений на Ганні Миколаївні Ріпнінській.
|
Лише в 1998 р. працівники історичного музею вперше дізналися про те, що у Великій Британії також проживають нащадки В.В.Тарновського. За їхніми свідченнями, Василь Васильович Тарновський, батько Тетяни Василівни, був жонатий двічі. І вдруге він одружився не в еміграції, а задовго до того, 22 червня 1910р. в Росії на Катерині Леонтіївні Сколяренко (Сколеренко?). Вона народилася 22 листопада 1890р. її мати походила з дворянського роду Сєліних. Батько не мав дворянського походження, був крупним бізнесменом у Києві. В родині Сколяренко було 7 дітей. Жили заможно. 28 квітня 1911р. у Тарновських народилася дочка Олена, а через рік, 14 травня 1912р. — син Георгій. На жаль, документи про другий шлюб В.В.Тарновського та про народження Олени та Георгія в сім'ї не збереглися. Т.В.Тарновська в своїх мемуарах про другий шлюб батька в Росії не згадує зовсім.
|
Засновник музею українських старожитностей Василь Васильович Тарновський та його дружина Софія Василівна, уроджена Тарновська, - представники одного роду Тарновських. Вони між собою не дуже далекі родичі — троюрідні брат і сестра. 1 їхні діти — прямі нащадки родини . Дітей було троє: — син Василь народився 9 березня 1872 року, охрещений того ж року й місяця, 23 дня, — дочка Софія народилась 6 серпня 1877 року, охрещена того ж року й місяця, 17 дня — син Петро народився 15 липня 1880 року, охрещений того ж року місяця вересня, 17 дня." Петро покінчив життя самогубством 1898 року, будучи нежонатим.
|
На території Батуринського державного архітектурно-історичного заповідника, окрім певної кількості архітектурних пам'яток XVII-XIX ст. (найбільш відомою серед них є палац Розумовського, останнього гетьмана України), знаходиться ряд археологічних об'єктів, що значно менше відомі науковій громадськості. 1. Насамперед, це рештки Батуринської фортеці — столиці Лівобережної України доби гетьмана Івана Мазепи, що розташовані на краю високої тераси лівого берега р. Сейму, на схід від автостради Київ-Москва, на південно-східній околиці смт Батурина. За свідченнями джерел XVII ст., вона складалася з цитаделі, оточеної ровом, валом і дубовим частоколом, та власне міста з окремою лінією укріплень аналогічного характеру, з 6 кутовими та 2 надбрамними баштами.
| |
