|
|
У розділі матеріалів: 63
Показано матеріалів: 31-45 |
Сторінки: « 1 2 3 4 5 » |
|
Село Щуча Гребля розташоване за 38 км. від районного центру. Річка Руда розділяє його на дві частини. Населення - 250 жителів, 130 дворів. Щуча Гребля згадується в Універсалі 1708 року, де говориться про греблю "...зъ млином Щуцким о двух камнях". Можна припустити, що Щуцький - прізвище власника млина. Греблею називали насип на грузькому багнистому місці, звідси пішла і назва села. На території села - 11 курганів, які є археологічними пам'ятниками.
За свідченнями старожилів, Щуча Гребля була колись хутором Дмитрівки.
В 1906 році акціонерне товариство на чолі з Костянецьким, яке знаходилося в Дмитрівці, збудувало в Щучій Греблі цукровий завод. Багатий торгівець Перцев спорудив паровий млин, а інший торгівець, Райко, побудував цегельний завод біля Романкової греблі.
|
|
Селище міського типу, центр селищної ради, якій підпорядковане село Щуча Гребля. З березня 1923 року по грудень 1962 року - центр Дмитрівського району. Селище розташоване на берегах річки Крапивна. У центрі селища - станція Рубанка Південної залізниці. Відоме з XII століття під назвою Дмитрів. В "Опису України, або областей королівства Польського, розташованих між кордонами Московії й Трансільванії" (1620 р.) згадується під сучасною назвою Дмитрівка. За відомостями Литовської метрики (1643 р.) позначена слободою, що належить до городища Грайворону, володіння Вишневецького. В акті 1681 року згадується Роман Дмитренко, син осадці (засновника) Дмитрівки, звідкіля бачимо, що поселення це отримало назву від прізвища свого засновника.
|
|
Межує з Борзнянським, Ічнянським, Коропським, Талалаївським районами Чернігівської області та Конотопським районом Сумської області. Клімат - помірно-континентальний.
Ґрунти - чорноземи глибокі, лугові та луго-чорноземні, темно-сірі, підзолисті та торфоболотні.
Площа лісів - 11914,4 га (8% площі району). Серед дерев переважають сосна, дуб, вільха, ясен, береза.
Площа водного дзеркала - 1266 га, довжина річок - 182 км, корисні копалини -нерудні: суглинки, торф'яники.
На території розташовані 23 місцеві ради, які об'єднують 82 населені пункти.
В економіці району провідне місце займає сільськогосподарське виробництво. Працює 27 сільськогосподарських формувань, 57 фермерських господарств.
Промисловість району представлена 5 підприємствами.
|
|
Селище (нині місто Батурин) засноване на початку XVII століття. У документах згадується в 1625 році у зв'язку зі спорудженням Батуринської фортеці, як польського укріплення. Назву селища пов'язують з ім'ям польського короля Стефана Баторія. Можливо, топонім походить від слова "батура", що означає вежа, укріплення. Дослідник І.Родаченко вважає, що топонім пішов від прізвиська запорізького козака Батури, який першим поселився в цих місцях.
З 1648 року Батурин був центром сотні Чернігівського, а з 1649 року - Ніжинського полку. В 1654 році Батурин отримав статус міста з магдебурзьким правом, магістратом.
|
|
Місто виникло у 70-80 роках XIX століття. Його назва взята від сусіднього села Бахмач, яке розташоване поряд з містом із західної сторони і яке виникло на багато століть раніше від міста.
Назва "Бахмач" зустрічається у давніх історичних джерелах. Так, у Київському літописі "Повість временних літ" вона згадується за 1147 роком. Краєзнавець О.Зойко у своїй статті так пояснює назву міста: "Слово Бахмач відноситься до давніх тюркських слів, які вживали на Україні до татарського нашестя. "Бахмач" по-тюркському означає "баштан", воно свідчить про те, що тут, мабуть, наприкінці першого тисячоліття нашої ери київські та чернігівські князі поселяли полонених печенігів та інших вихідців з тюркських орд, які й назвали своє поселення".
|
Свого часу навколо Пакуля утворилося чимало хуторів – селяни рятувалися від наступу пісків і переходили на кращі землі поблизу села. Як правило, такі хутори отримували назву від прізвища першого поселенця. В даному випадку таким виявився пакульський селянин Семеняга, хутір якого вперше згадується під 1877 роком.
|
Колись село теперішнє Седнів мало назву Сновськ. Назва Сновськ географічного походження від річки Снов. В свою чергу назва річки Снов пішла від стародавнього слова «сна», «сну», тобто «омиватися», «купатися».
В середні віки спустошливі орди кримських татар напали на Сновськ, але не змогли взяти це місто-фортецю.
|
1. Коли тут були великі й гарні сади, в яких росло багато райських яблук, від чого і пішла назва.
2. Кажуть, який великий пан, проїжджаючи цими місцями і побачивши дивної краси сади, захоплено вигукнув: «Ну й рай у вас тут!». І тоді село, що знаходиться поряд, стали називати «Раіще», тобто «великий рай».
|
На березі річки Пакульки стояв завод, на якому з болотяної руди виготовляли потрібні металеві вироби, а зовсім недалеко знаходились житлові споруди робітників. Зрештою, це поселення отримало назву Рудня.
|
Колись раніше сучасне село Радянська Слобода мало назву Трисвятська Слобода. Тож сучасна назва навряд чи потребує яких-небудь коментарів.
А із старої випливає, що заснована Слобода релігійною установою – церквою Трьох Святих.
|
Поселення засноване в середині ХVII століття представниками славного козацького роду Полуботків, відомого з
1619 року. Очевидно цю подію слід пов'язати з ім'ям сотника чернігівського
полку Артемія Полуботка, або ж його сина Леонтія Полуботка. |
У кожної людини є на землі місце, до якого вона прикипіла серцем і душею. Для нашої родини таким місцем стало село Пакуль на Чернігівщині. Звідти родом мій дідусь – Григорій Максимович Бориско, і мама – Ольга Григорівна. З нею ми не раз відвідували її рідні краї. Від маминих земляків я наслухалася безліч пісень, оповідок та казок. А ще старий дідусь Іван, наш родич, переказав мені таку легенду: в прадавні часи не було таких гарних сіл, як оце нині. Люди жили невеликими поселеннями, мандруючи в пошуках нових, кращих місць. Тоді в наших краях росли вікові ліси, багаті дичиною, грибами та ягодами.
|
Місцеві старожили наводять доволі різноманітні варіанти походження назви села Петрушин:
1. Назва села пішла від імені Петро, раніше воно було відоме як Петрів хутір.
2. Назва походить від імені одного лікаря, якого звали Петро. Він лікував вуха, був багатою і заможною людиною. В селі його шанували, бо він допомагав бідним людям і любив свій народ. А коли він помер, то на його честь і назвали село Петрушин.
|
Це село виникло, як кажуть місцеві старожили, в 20-30х роках ХХ століття, а назва села пов’язана з ім’ям Скрипченка Петра, який жив в Березному. Він купив тут землю і переселився в ці місця, збудувавши тут двір. Повз його двір проходила дорога з Чернігова на Березне, і коли їхали проїжджі, то завжди говорили: «Заїдемо на Петрове».
|
Старі люди ще й досі згадують розповіді своїх пращурів, про те, що назва села виникла від слів: «Покуль поживемо тут» та «Покуль почекаємо інших», які сказали перші поселенці села, коли проходили цією місцевістю. Так і виникла назва села Пакуль та річки Пакульки.
Цими першими поселенцями були або люди, які тікали від монголо-татар, або монахи з Печерських гір Києва, на яких розгнівався київський князь, або ж ті, які добиралися човнами з Києва до Чернігова (або ж навпаки – з Чернігова по річці Білоус, входячи в її притоку Стругу
| |
