|
|
У категорії матеріалів: 17
Показано матеріалів: 1-15 |
Сторінки: 1 2 » |
Сортувати по:
Даті
Свого часу навколо Пакуля утворилося чимало хуторів – селяни рятувалися від наступу пісків і переходили на кращі землі поблизу села. Як правило, такі хутори отримували назву від прізвища першого поселенця. В даному випадку таким виявився пакульський селянин Семеняга, хутір якого вперше згадується під 1877 роком.
|
Колись село теперішнє Седнів мало назву Сновськ. Назва Сновськ географічного походження від річки Снов. В свою чергу назва річки Снов пішла від стародавнього слова «сна», «сну», тобто «омиватися», «купатися».
В середні віки спустошливі орди кримських татар напали на Сновськ, але не змогли взяти це місто-фортецю.
|
1. Коли тут були великі й гарні сади, в яких росло багато райських яблук, від чого і пішла назва.
2. Кажуть, який великий пан, проїжджаючи цими місцями і побачивши дивної краси сади, захоплено вигукнув: «Ну й рай у вас тут!». І тоді село, що знаходиться поряд, стали називати «Раіще», тобто «великий рай».
|
На березі річки Пакульки стояв завод, на якому з болотяної руди виготовляли потрібні металеві вироби, а зовсім недалеко знаходились житлові споруди робітників. Зрештою, це поселення отримало назву Рудня.
|
Колись раніше сучасне село Радянська Слобода мало назву Трисвятська Слобода. Тож сучасна назва навряд чи потребує яких-небудь коментарів.
А із старої випливає, що заснована Слобода релігійною установою – церквою Трьох Святих.
|
Поселення засноване в середині ХVII століття представниками славного козацького роду Полуботків, відомого з
1619 року. Очевидно цю подію слід пов'язати з ім'ям сотника чернігівського
полку Артемія Полуботка, або ж його сина Леонтія Полуботка. |
У кожної людини є на землі місце, до якого вона прикипіла серцем і душею. Для нашої родини таким місцем стало село Пакуль на Чернігівщині. Звідти родом мій дідусь – Григорій Максимович Бориско, і мама – Ольга Григорівна. З нею ми не раз відвідували її рідні краї. Від маминих земляків я наслухалася безліч пісень, оповідок та казок. А ще старий дідусь Іван, наш родич, переказав мені таку легенду: в прадавні часи не було таких гарних сіл, як оце нині. Люди жили невеликими поселеннями, мандруючи в пошуках нових, кращих місць. Тоді в наших краях росли вікові ліси, багаті дичиною, грибами та ягодами.
|
Місцеві старожили наводять доволі різноманітні варіанти походження назви села Петрушин:
1. Назва села пішла від імені Петро, раніше воно було відоме як Петрів хутір.
2. Назва походить від імені одного лікаря, якого звали Петро. Він лікував вуха, був багатою і заможною людиною. В селі його шанували, бо він допомагав бідним людям і любив свій народ. А коли він помер, то на його честь і назвали село Петрушин.
|
Це село виникло, як кажуть місцеві старожили, в 20-30х роках ХХ століття, а назва села пов’язана з ім’ям Скрипченка Петра, який жив в Березному. Він купив тут землю і переселився в ці місця, збудувавши тут двір. Повз його двір проходила дорога з Чернігова на Березне, і коли їхали проїжджі, то завжди говорили: «Заїдемо на Петрове».
|
Старі люди ще й досі згадують розповіді своїх пращурів, про те, що назва села виникла від слів: «Покуль поживемо тут» та «Покуль почекаємо інших», які сказали перші поселенці села, коли проходили цією місцевістю. Так і виникла назва села Пакуль та річки Пакульки.
Цими першими поселенцями були або люди, які тікали від монголо-татар, або монахи з Печерських гір Києва, на яких розгнівався київський князь, або ж ті, які добиралися човнами з Києва до Чернігова (або ж навпаки – з Чернігова по річці Білоус, входячи в її притоку Стругу
|
На початку ХV століття кілька родин поселилися на берегах річки Смолянки, утворивши тим самим окремі хутори, що називалися за іменами засновників: Лебедівка, Бухарівський, Дзядзков, Лашин Кут, Ігнатенків, Білужин, Рашитов і Верби.
У 1460 році всі ці хутори злилися в одне селище, що згодом одержало назву Ольховки – від густих навколишніх лісів.
|
З 1937 року селище носить ім'я письменника Михайла Коцюбинського. Колись у давнину сучасне смт. Михайло-Коцюбинське мало назву Козел. Стосовно попередньої назви села маємо цілу купу версій:
1. Серед старожилів села збереглася легенда, що нібито першим поселенцем була людина з «козлиною борідкою», яка припливла по течії давньої річки.
2. Першими поселенцями на березі річки Козел були жителі Булах та Козел. Більш багатим був Козел, і від його імені пішла назва поселення.
|
|
У давні часи, на території сучасного села Ладинка Чернігівського району оселилися козаки. Вони робили велики човни – «ладьї», звідси й пішла назва сучасного села.
Існує припущення, що в основі назви села лежить прізвище «Ладонка» (російська імператриця Катерина II передала частину населення села вдові дійсного статського радника Ладонці), однак село засноване було у I половині ХVI століття, ще за 150 років до епохи правління Катерини II (1762-1796 рр.)
|
Через місцевість, де пізніше було засновано сучасне село Киїнка, проходив шлях на Київ. На цьому шляху, на місці сучасного села, стояла корчма, де зупинялись проїжджі люди.
За розповідями старожилів, господарем корчми був Киян, а тому село і назвали Киїнкою.
Кажуть ця історія трапилася на початку ХVII століття. Хоча традиційно прийнято вважати, що село Киїнка Чернігівського району виникло ще в ХI-ХII століттях, в епоху Київської Русі.
|
Колись, у давні часи сучасне село Іванівна Чернігівського району мало назву Янівка.
Засноване село було близько 1585 року. За розповідями старожилів, тут жив поміщик, який одержав у спадщину до 15 сімей кріпаків. Пізніше сюди були переселені кріпаки з села Халявин Чернігівського району.
Під час походу поляків у 1610-1612 роках через село проходили польські війська під командуванням магната-воєводи Яна, котрий захопив навколишні села.
| |
