Селище міського типу, центр селищної ради, якій підпорядковане село Щуча Гребля. З березня 1923 року по грудень 1962 року - центр Дмитрівського району. Селище розташоване на берегах річки Крапивна. У центрі селища - станція Рубанка Південної залізниці. Відоме з XII століття під назвою Дмитрів. В "Опису України, або областей королівства Польського, розташованих між кордонами Московії й Трансільванії" (1620 р.) згадується під сучасною назвою Дмитрівка. За відомостями Литовської метрики (1643 р.) позначена слободою, що належить до городища Грайворону, володіння Вишневецького. В акті 1681 року згадується Роман Дмитренко, син осадці (засновника) Дмитрівки, звідкіля бачимо, що поселення це отримало назву від прізвища свого засновника. Дмитрів уходив до складу Переяславського князівства, про нього вперше згадується в "Літописі Руському": "У рік 669-й (1184-й) місяця лютого, у двадцять третій день, у другу неділю посту, прийшли ізраїльтяни, безбожні половці на Русь пустошити, до города Дмитрова..." Дмитрівка, як і більша частина Лівобережжя, аж до 1648 року була у володінні князів Вишневецьких. З 1654 року стала ратушним, тобто торговим містечком Красноколядинської сотні. За часів козацької держави Дмитрівка продовжувала залишатися ратушним містечком. У 1740 році її було приєднано до Самбірського старостату. На 1866 рік в ній було тільки 156 дворів з населенням 1362 чоловік. Після скасування кріпацтва і особливо з початком будівництва Лібаво-Роменської залізниці та станції Рубанка почалося швидке зростання села. Вже у 1897 році в ньому налічувалося 376 дворів з населенням 2366 жителів.
У 1801 році в селі спорудили дерев'яну церкву Трійці. В кінці 1880 року збудували нову церкву, а стару розібрали. В 20-х роках минулого століття храм за рішенням прихожан перейшов до Української автокефальної православної церкви. У 1935 році храм закрили і, знявши куполи, перебудували під склад. Служба Божа у церковному приміщенні була відновлена у 1942 році. На початку 60-х років храм знову закрили. У його приміщенні розмістили будинок піонерів, а згодом спортивний зал школи. В 1989 році на вимогу тодішнього керівництва області і району будівлю церкви розібрали. Однак уже в 1990 році на старому фундаменті збудовано нове приміщення храму, хоча і дещо змінених архітектурних форм. За 200 років це вже третє приміщення Свято-Троїцької церкви. Спорудження залізниці не тільки пожвавило економічне життя, а й сприяло швидкій інтеграції Дмитрівки у загальноцивілізаційні процеси. До кінця XIX століття промисловість у Дмитрівці була кустарною, орієнтуючись на переробку сільськогосподарської продукції. Кузні, вітряні та водяні млини, олійниці, чинбарні належали багатим селянам та торгівцям. У 1880 році в Дмитрівці відкрили церковно-приходську школу. У 1905 році група поміщиків і торгівців, створивши акціонерне товариство, побудувала в Дмитрівці паровий вальцьовий млин - найбільший на той час в Україні. Переробляв він до 120 тонн зерна на добу. У 1910 році за рішенням Конотопського повітового земства в селі було відкрито двокласне училище з 5-річним терміном навчання і на кошти того ж таки земства збудовано типове дерев'яне приміщення. Церковно-приходська школа злилася з училищем. 1917 року в Дмитрівці було 597 дворів, мешкало 3518 жителів, працювали 8 крамниць, 2 лісоторгових склади з бригадами теслів, які будували хати та господарські споруди за замовленнями, фабрика з виробництва сухарів для діючої армії, цукеркова фабрика, цегельний завод та інші дрібні підприємства. Діяли вальцьовий млин, цукрозавод, залізнична станція. У 1920 році у Дмитрівці організували сільську бібліотеку для дорослих. Відкрили сільський клуб. Відновила роботу медична амбулаторія. У 1929 році в селі створено перший колгосп - "Червоний прапор". Наступні три роки проводилася суцільна колективізація. Крім "Червоного прапора", було створено колгоспи ім. Шевченка, ім. Петровського, "Червона зірка", "Заклик комунара". Всі вони у 1950 році були укрупнені в єдине господарство - колгосп ім. Маленкова, що згодом змінив назву на колгосп ім. Дзержинського, а потім - на колгосп ім. Крупської. Господарів, що не пішли в колгоспи, розкуркулили. Багато хто залишив Дмитрівку. Жертвами Голодомору стали 9 осіб. Перед війною у Дмитрівці збудували маслозавод, залізничну колію до Держмлина № 13, спорудили на млині сушарку для зерна. Розпочали будівництво шосейної дороги Дмитрівка-Бахмач. Відкрили пам'ятник В.І. Леніну (1940 р.). У 1940 році було завершено ліквідацію всіх хуторів, їх жителів примусово переселили в села. 14 вересня 1941 року німці захопили Дмитрівку. За час окупації фашисти розстріляли та закатували 25 жителів. За час окупації з Дмитрівки на примусові роботи гітлерівцям вдалося відправити 47 юнаків і дівчат. Дмитрівку визволили 14 вересня 1943 року. У боях за Дмитрівку і Щучу Греблю загинули 97 солдатів і офіцерів Червоної армії. У діючій армії воювало близько тисячі жителів Дмитрівки. Серед них - П.В. Яценко, Ге¬рой Радянського Союзу, Г.М. Охріменко, адмірал, Народний герой Югославії і багато інших. У 1951 році відкрили пам'ятник жертвам денікінського та фашистського терору 1919 та 1941 років. На могилах визволителів Дмитрівки та Щучої Греблі встановлено пам'' знаки. 458 жителів Дмитрівки заплатили своїм життям за перемогу у війні, їм в центрі селища встановлено обеліск. У повоєнні роки в селищі діяв колгосп ім. Крупської. Працювали овочесушильний завод, маслозавод, відділення райсільгосптехніки, два цегельні заводи, цех заводу продовольчих товарів, пекарня, відділення зв'язку, середня школа, лікарня, поліклініка, аптека, дитячі ясла-садок, дві бібліотеки. У 1980 році у селищі збудовано приміщення середньої школи на 634 місця, типове приміщення пошти, ряд магазинів системи Укоопспілки. В 1986 році було розпочато будівництво Будинку культури на 400 місць, яке завершено тільки в 1995 році. Нині в Дмитрівці працюють: сільськогосподарське підприємство TOB "Агро-Дмитрівське", ЗОШ І—III ст., дитячий садок, райлікарня на 50 ліжок, Будинок культури, 2 бібліотеки, відділення зв'язку. Діє Свято-Троїцький храм УПЦ. Серед відомих земляків Володимир Данилець - народний артист України.
