|
|
У категорії матеріалів: 45
Показано матеріалів: 31-45 |
Сторінки: « 1 2 3 |
Сортувати по:
Даті
На початку X ст. у головних містах Чернігово-Сіверщини сиділи прибічники київського князя Олега. Він залишився у пам'яті народній як «віщий» Олег, як чудодій, здатний творити надлюдське.
По Олегу київський княжий стіл обійняв Ігор, пізніше по-звірячому забитий древлянами з міста Іскоростеня. Княгиня Ольга, його кохана дружина, залишилась з маленьким сином Святославом. Вона очолила Київське князівство, приборкала древлян, прийняла християнство. Син княгині Ольги Святослав залишив по собі пам'ять тим, що здобув Херсонес і Болгарію, побив печенігів і греків. У Святослава були сини Володимир та Ярополк. Між ними виникла ворожнеча, відома в історії як протистояння між князями полоцькими і київськими.
|
Чернігово-Сіверщину називають землею храмів, духовних святинь православ'я. Християнська церква протягом більш ніж тисячі років формувала світогляд, характер українського народу. Біля 50 його поколінь жило в різних епохах - від княжих часів до радянської влади, і всі ці десять століть християнська релігія залишалась джерелом духовності нашого народу. Головним осередком, центром духовності була церква. Майже кожне село, не кажучи про міста, мало свій храм, святе місце для молитов, виконання таїнств Божої служби, тут після народження хрестили людину, звідси проводжали її в останній шлях.
Сьогодні на Чернігівщині існує біля 500 православних громад. Майже 80 відсотків населення вважають себе православними. Після багатолітніх блукань людина знову повертається до Бога, прямує до храму.
Подаємо короткі відомості про церкви нашого краю. їх історія - це історія й нашої отчої землі.
|
Після загарбання в 1618 р. Чернігівщини Річчю Посполитою в регіоні відбулися суттєві зміни в системі феодального землеволодіння. Значна частина земель була відібрана в попередніх власників і передана в користування польським магнатам і шляхті. Значного розвитку набуло й монастирське землеволодіння.
Одним із великих землевласників був новгород-сіверський Спасо-Преображенський чоловічий монастир, що виник не пізніше першої половини XII ст. Земельні володіння він одержував ще під час князювання Василя Івановича III (1505-1533 рр.), і це було підтверджено грамотою Івана IV Грозного 1552 р., оригінал якої, на жаль, не зберігся, і відома вона лише за сильно зіпсованим монастирським списком. Ця грамота все ж дає можливість визначити, що в XVI ст. Спаський монастир володів обширними земельними угіддями, які простягались на південь до р. Сейму, а на схід - до м. Рильська.
|
У грудні 1922 р. чернігівська газета "Красное знамя" вмістила матеріал під назвою "Процес церковної контрреволюції", в якому йдеться про справу чернігівського єпископа Пахомія Кедрова, священнослужителів Храмцова та Короткевича. Пахомію ставилася в провину участь в акті "жахливого поневолення трудящих, у підтримці гетьмана", оскільки він підписався під зверненням Всеукраїнського собору, що відбувся в липні 1918 р. "До всіх православних християн, живущих у Боголюбній нашій Україні, біля носія нової влади гетьмана". Крім того, єпископ звинувачувався в протидії вилученню церковних цінностей. Адже після постанови губернського з'їзду рад про розкриття мощей святителя Феодосія він надіслав до губвиконкому відношення, де вказував, що "посягання на доторкання до мощей є недопустима образа віри народу, що обурила всю Чернігівщину".
|
Після того, як Чернігів 28 січня 1654 р. присягнув на вірність московському цареві Олексію Михайловичу, в основу управління було покладено давньоруську одиницю «полк», поділену на сотні. Полковим містом обрано Чернігів. Сотенними містечками – Нерезну, Городню, Любеч, Мену, Понорницю, Седнів, Сосницю та ін. Відбулось поєднання функцій військових та адміністративно-судових у руках одних і тих же осіб. Хоча влада цивільна і військова відрізнялась. У селі над козаками начальник – отаман, над посполитими – війт, у місті – магістрат або ратуша, в округах – сотник, полковник, гетьман.
Стосунки із центральним московським урядом складалися так: перш за все було обмежено право гетьмана налагоджувати дипломатичні зв'язки із ворожою Москві державою, пізніше – із будь-ким. Для оборони Чернігова поставлені воєводи з московськими гарнізонами, котрі не мали права втручатися у місцеве управління.
|
Наприкінці 1917 р. політична ситуація в Російській державі зазнавала швидких змін. Якщо літо - час безумовного панування поміркованих соціалістів, то восени ініціативою заволоділи більшовики. Особливо гостро це відчувалося у центральному регіоні Росії. В Україні спостерігався схожий процес радикалізації настроїв у суспільстві і відповідно поширення впливу РСДРП(б). Однак в Україні водночас зростав вплив українських соціалістичних партій (насамперед УПСР), які об'єктивно, незважаючи на спорідненість гасел, ставали найсерйознішими суперниками більшовиків. Після жовтневого перевороту українські сили, спираючись на легітимний центр влади - Українську Центральну Раду, спробували перебрати контроль над усією територією України, що неминуче вело їх до зіткнення з більшовиками.
|
Аналіз наявних джерел вже зараз дає змогу виявити деякі особливості голодового лихоліття у нашому краї. Найголовніша з них полягає у тому, що тут колективізація, розкуркулення, хлібозаготівлі і голод повністю співпали у часі. Колективізація проходила з кінця 1932 і увесь 1933 рік, коли на Чернігівщині, як і по всій Україні, лютував голод.
Такі ж оцінки знаходимо і в спогадах людей. Для них голодовка нерозривно пов'язана із насильницькою колективізацією. Тільки у розповідях вчителів-пенсіонерів є згадки про індустріалізацію, вороже оточення тощо, котрі можна з певною натяжкою трактувати як спроби виправдання політики. Для більшості сільського люду всі ці лиха впали як сніг на голову. "У 1932 р. голодовка почалася, а чому, я не знаю. Побрала усе держава", - ось класичний взірець логіки теперішніх селян. Але не варто дивуватися цьому. Необхідно врахувати ту важливу обставину, що абсолютна більшість респондентів була тоді дітьми.
|
У житті діячів гетьманщини кінця XVII ст. значне місце займала релігія. Духовні і ідеали оточення Івана Мазепи були тісно пов'язані з вірою в Христа, православ'ям. Земне існування вважалося важливим, але скороминущим етапом буття, а тому, навіть маючи пристойні статки, заможне козацтво жило в тіснуватих скромних кам'яницях, грубих дерев'яних маєтках, не дуже переймаючись їх красою, вишуканістю. Головне - прийти І на суд Божий із почуттям виконаного обов'язку перед православною церквою, батьківською землею. Час І. Мазепи не залишив нам старшинського змагання в побудові розкішних палаців, маєтностей. Найближчі соратники гетьмана набуті на урядах кошти здебільшого спрямовували на зведення, ремонт дорогих храмів, на підтримку монастирів.
|
Століттями Чернігів, головне місто слов'янського племені сіверян і головне історичне місто Північного Лівобережжя України, був центром великої територіально-адміністративної одиниці: князівства, полку, воєводства, намісництва, губернії, області. Але І так було не завжди. Невідомо як би склалася доля міста, якби в ній не прийняв діяльної участі князь Мстислав Володимирович. Саме йому Чернігів завдячує "Золотою добою" своєї історії і славою "Княжого граду".
Мстислав був другим з десяти синів Великого київського князя Володимира, при якому завершився тривалий процес формування території Київської держави. Для політичної консолідації країни Володимир Великий, відомий також як Хреститель (а в епосі як Красне Сонечко), здійснив адміністративну реформу.
|
Осторонь залізниць та автомобільних магістралей, серед глибоких байраків, що збігають до красуні Десни, загубилось село Мезин, де плин часу немов би зупинився. Між тим, на початку XXст. Мезин цілком несподівано набув справді світової слави завдяки відкриттю на його околиці стоянки первісної людини. Михайло Грушевський, до речі, вважав, що це "наш український скарб, не менш важний, а може навіть важніший, ніж, скажем, Ольбія". Ось так!
А починалось усе доволі банально. Козак Сисой Кошель наприкінці XIX ст. заходився споруджувати нову хату і під час земляних робіт знайшов значну кількість кісток викопних тварин. Згодом, 1906 р. злива розмила поблизу лівий схил яру, оголивши великі кістки мамонта. Лише у 1907 р., коли під час спорудження льоху з північного боку хати знову були знайдені великі кістки, місцевий священик відправив їх до Чернігова. На знахідки звернув увагу правитель справ Чернігівської губернської вченої архівної комісії, відомий краєзнавець Петро Добровольський.
|
Українське меценатство є цікавим соціокультурним феноменом. За умов довготривалої бездержавності українського народу благодійництво було єдиним засобом забезпечення розвитку культури та освіти. Українське суспільство самоорганізовувалося в численні громадські організації - братства, які сприяли зміцненню православної церкви, будуванню церков, заснуванню друкарень, шкіл, шпиталів. Меценатство було характерною рисою української вищої верстви, її ментальності. Особливою увагою меценатів користувалися навчальні заклади вищого рівня, які були культурно-освітніми осередками, навколо них гуртувалися відомі літератори, митці, тут виховувалися національні кадри адміністративної еліти, духовної та світської інтелігенції, формувалася суспільно-політична та культурна атмосфера, громадська свідомість.
|
Культ святих страстотерпців чернігівського князя Михайла Всеволодовича та боярина його Федора, які загинули в ставці Батия 20 вересня 1246 р., належить до числа маловизначених явищ давньоруської духовної культури. Незважаючи на те, що дослідженню його виникнення та розвитку агіографічної традиції було присвячено кілька значних монографій (П. Хавський, М. Серебрянський, Є. Голубинський, Г. Федотов, М. Дімнік), треба визнати, що причини та час виникнення культу саме цих історичних осіб залишаються невідомими, а археографічна традиція їх "Житія", яке користувалось величезною популярністю в Давній Русі і мало тривалу літературну історію (XIII- XVI ст.) вимагає спеціального дослідження.
Найбільш вичерпне дослідження "Житія" належить М. Серебрянському, який вважав, що самою ранньою його редакцією була складена у Ростові за замовленням княгині Марії, дочки Михайла Всеволодовича, яка померла 1271 року.
|
Друга половина XVII - перша половина XVIII століття відзначені злетом самосвідомості українського народу, зумовленого переможним завершенням визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Українська культура і мистецтво того часу, які розвивались переважно в стильовому напрямку бароко, сягнули значних висот. Бароко охопило тоді різноманітні сфери духовного життя суспільства - архітектуру, літературу, образотворче мистецтво, музику, історіографію, відбилось у народній культурі. Як ніколи раніше спостерігалась інтеграція, взаємопроникнення різних видів культури.
Бароко як культурно-історична епоха виявило спільність у змісті різних аспектів духовного життя українського суспільства. Йдеться про певні закономірності, риси та принципи, які по-різному виявились в усіх сферах культури. В кожній із них вони набували специфічних особливостей. |
История нашего города изобилует разными тайнами и первое место среди них занимает вопрос - когда же всё-таки возник Чернигов.
Археологи на основе своих изысканий утверждают, что он появился на берегах Десны 1300 лет назад. Можно, однако, предположить, что произошло это еще раньше: на карте, составленной знаменитым греческим ученым Птолемеем во II веке нашей эры, на том месте, где стоит нынешний Чернигов, указан
город Сирим. Клавдий Птолемей составил руководство по географии, куда входит 8 книг. В нём дана хорошо систематизированная сводка географических знаний древних о мире. Он указал координаты восьми тысяч пунктов от Скандинавии до верховьев Нила, от Атлантического океана до Индокитая, основанием для чего послужили сведения о маршрутах купцов и путешественников. К этому удивительному трактату приложены одна общая карта и 24 специальные карты земной поверхности.
|
Родился в 983году недалеко от Чернигова, в местечке Любече. С юных лет имея страх Божий, он желал облечься в иноческий образ. Придя в возраст, он отправился странствовать и, достигнув Афона, возгорелся желанием подражать подвигам его святых насельников. Приняв здесь постриг, юный инок во всем благоугождал Богу и, подвизаясь на пути добродетели, особенно преуспевал в покорности и послушании, так что все монахи радовались, глядя на его святую жизнь. | |
