Українське меценатство є цікавим соціокультурним феноменом. За умов довготривалої бездержавності українського народу благодійництво було єдиним засобом забезпечення розвитку культури та освіти. Українське суспільство самоорганізовувалося в численні громадські організації - братства, які сприяли зміцненню православної церкви, будуванню церков, заснуванню друкарень, шкіл, шпиталів. Меценатство було характерною рисою української вищої верстви, її ментальності. Особливою увагою меценатів користувалися навчальні заклади вищого рівня, які були культурно-освітніми осередками, навколо них гуртувалися відомі літератори, митці, тут виховувалися національні кадри адміністративної еліти, духовної та світської інтелігенції, формувалася суспільно-політична та культурна атмосфера, громадська свідомість.

Важливе місце серед освітніх закладів у XVIII ст. займав Чернігівський колегіум - один із центрів духовного життя Лівобережної України. Створення і діяльність Чернігівського колегіуму були нерозривно пов'язані з суспільно-політичним та економічним розвитком Гетьманщини на рубежі XVII - XVIII ст., коли центр українського державотворення та функціонування основних козацьких інституцій перемістився в Лівобережну Україну. На теренах багатої на історичні традиції Чернігово-Сіверської землі, постають гетьманські столиці (Батурин, Глухів), відроджується стародавній центр регіону - Чернігів. З другої половини XVII ст. тут утвердилися багаті, впливові роди козацької старшини - Лизогуби, Дуніни-Борковські, Полуботки, які відбудували місто, відновили його стародавні храми.

Піднесенню Чернігова сприяло і високоосвічене духовенство. Чернігівським архієпископам, що володіли найбільшою в Гетьманщині єпархією, імпонувало мати свою резиденцію в місті, яке за стародавньою ' славою дорівнювало Києву. Перевівши з Новгорода - Сіверського в Чернігів свою кафедру, друкарню, школу, найвпливовіший з українських ієрархів Лазар Баранович перетворив його на значний культурний осередок. Стурбований занепадом Києво-Могилянського колегіуму під час Руїни ("умалился, стал как малый Закхей "), владика хотів у Чернігові відкрити навчальний заклад вищого рівня, проте через матеріальні негаразди йому не вдалося цього зробити. Заснування вищого закладу стало можливим завдяки гетьману Івану Мазепі, який протегував його наступнику архієпископу Іоанну Максимовичу. Маючи намір реорганізувати школу Лазара Барановича в колегіум, Іоанн Максимович у 1700 р. за сприяння та фінансування гетьмана Івана Мазепи розпочав в кафедральному Борисоглібському монастирі будівництво цілого комплексу приміщень, що складався з монастирської трапезної, дзвіниці та корпусу шкільних приміщень.

За доби мазепинського "ренесансу" Чернігівський колегіум перетворився в значний літературно-мистецький осередок. Натяк на високе призначення Чернігівського колегіуму, на його неординарний характер вбачаємо в пишномовних назвах закладу: чернігівський Олімп, вертоград Паллади, чернігівські Атени. Окрім обов'язкової латинської мови, в колегіумі вивчали польську, слов'янську, грецьку, німецьку, французьку мови, а також поетику, риторику, філософію, географію, історію, математику, а після реорганізації в 1786 р. колегіуму в духовну семінарію -богослов'я. Чернігівський колегіум мав одну з найкращих в Україні бібліотеку. На початку XIX ст. в ній нараховувалося понад восьми тисяч книг латинською, церковнослов'янською, українською, російською, французькою, німецькою, польською, англійською, італійською мовами, зберігалося чимало цінних рукописних збірників, літописів.

Опікування Чернігівським колегіумом тогочасною громадськістю здійснювалося через студентське товариство або конгрегацію (від лат. Соngregatіе - об'єднання, спілка), яка була створена в Чернігівському колегіумі, певно, під впливом студентських братств, що існували в Києво-Могилянському колегіумі. Треба відзначити, що релігійні конгрегації, братства були широко розповсюджені в ХУІ-ХУП ст. у Західній Європі, в тому числі конгрегації маріїністів (Марії), засновані єзуїтами для пропаганди серед молоді культу Богородиці. Статут конгрегації єзуїтських навчальних закладів передбачав виховання учнів у дусі католицької побожності, участь їх у щоденній месі, церковних урочистостях, допомогу бідним та немічним. Члени конгрегації повинні були бути зразками в навчанні та поведінці, складали католицький актив школи. Марийські конгрегації найчастіше мали назви Непорочного Зачаття Діви Марії, Благовіщення. Конгрегації мали власний фундуш, касу, власну каплицю або церкву, священика, хоругву. Вважається, що студентську конгрегацію, яка існувала ще за часів Петра Могили в Києво-Могилянській академії, відновив в кінці XVII - на початку XVIII ст. ректор Іоасаф Кроковський, який свого часу навчався в академії св. Анастасія в Римі.

Студентська конгрегація у Києво-Могилянській академії першої половини XVIII ст., яка поділялася на конгрегацію старших і молодших курсів, також була присвячена Богородиці: курсів філософії і богослов'я "Sodales Маjoris Соngregatіonis" - Благовіщення, молодших класів - " Sodales Мinoris Соngregatіonis" - Зачаття Богородиці. Показово, що у Чернігівському колегіумі студентське товариство також було створено на честь Богородиці Непорочне Зачаття.

Час виникнення конгрегації в колегіумі невідомий. Можливо, вона існувала від самого початку заснування колегіуму. Про неї згадується в "Зерцалі от писанія Божественнаго" (1705 р.), піднесеного Василю Кочубею від "новособрания... училищ Черниговских". У 1737 р. чернігівський архієпископ Іларіон Рогалевський (вихованець Києво-Могилянської академії), ймовірно, відновив студентське товариство і завів синодик, до якого вписували покровителів колегіуму. У вступі зазначалося: "Книга новозачатого собрания Пречистая Девы Богородицы в коллегиуме Черниговском, под именем Непорочного ея зачатия". Образ Богородиці Непорочне Зачаття був на печатці Чернігівського колегіуму, яка мала овальну форму. На ній зображено Богоматір на повний зріст, яка стоїть на півмісяці зі схрещеними на грудях руками. По колу вирізано напис: "Печать коллегии Черниговской ... Зачатие Пресвятыя Богородицы".

Учні, що вступали до конгрегації, давали клятву шанувати Богоматір, старанно вчитися, виховуватися у побожності, вивчати катехізис, вірно служити студентському зібранню, де б і ким вони не були, допомагати йому морально і матеріально. їх виховували в дусі відданості конгрегації, колегіуму - своїй alma mater.

Традиції підтримки студентської конгрегації підкріплювалися різними заходами: урочистий вступ до конгрегації, виборність керівництва товариства, його самоуправління і наявність спільної каси, яка формувалася за рахунок пожертвувань. Надзвичайно пишно та урочисто відзначалося свято студентської конгрегації в день зачаття Св. Анни: відправлялася літургія, яку служив сам архієрей, запрошувалися покровителі колегіуму, знатні особи, котрі жертвували кошти на утримання малозабезпечених учнів. Для них влаштовувався урочистий обід. Святково вдягнені члени конгрегації зі свічками в руках співали в церкві й брали участь у виборах керівників конгрегації, які представляли студентську організацію, користуючись правами юридичної особи, могли захищати її інтереси в адміністративних та судових органах. Студентські керівники конгрегації мали право обходити покровителів колегіуму з книгою, яка називалася Album, і збирали пожертви на користь свого навчального закладу. Прізвища жертводавців заносили до синодика, і в день свята конгрегації поминали живих "о здравии", а померлих - "за упокой" у трапезній церкві Всіх Святих. На початку XVIII ст. у розпорядженні студентської конгрегації академії були чималі суми, які давали навіть в борг. Отже, члени студентської конгрегації виховувалися на зразках опіки і підтримки широкими верствами української спільноти справи освіти і могли наслідувати приклад тих, хто допомагав утримувати колегіум, турбувався про розвиток просвіти і культури в регіоні.

Поменник Чернігівського колегіуму вівся з 1737 року і до 1770-х років. Припинилися записи, можливо, у зв'язку з епідемією чуми, яка розпочалася в 1769 році в бондарні, поблизу Чернігівського колегіуму. Епідемія тривала два роки, учні роз'їхалися по домівках. Можливо, в цей час була припинена діяльність студентської конгрегації, яка більше не відновлювалася.

Усього до синодика вписано 174 роди, у тому числі 62 - репрезентували духовенство, 85 - світських осіб, 27 - невідомого походження, в основному мешканців Чернігівського та Стародубського полків.

Першу групу меценатів становлять чернігівські єпископи Антоній Стаховський (1713 - 1741), Іларіон Рогалевський (1735-1738), Амвросій Дубневич (1742 - 1750), Іраклій Комаровський (1752 - 1761), Кирило Ляшевецький (1761 - 1776).

Після єпископів в поменнику Чернігівського колегіуму вписаний рід Тимофія Максимовича, який викладав у Чернігівському колегіумі, перебував на посаді кафедрального писаря, а потім був висвячений архімандритом Єлецького монастиря. Згадується в синодику і рід Германа Кононовича - викладача Чернігівського колегіуму, а згодом архімандрита Троїцько-Іллінського монастиря.

В поменник вписані роди й інших духовних осіб, настоятелів Троїцько-Іллінського, Єлецького, П'ятницького, Новгород-Сіверського, Максаківського, Клюсовського, Любецького, Домницького, Каташинського, Су-разького, Рябцевського, Рихлівського монастирів, а також чернігівського, новгород-сіверського, погарсько-го, почепського, седнівського, семенівського, мглинського протопопів, ієромонахів, рідше рядових священиків. Це пояснюється, насамперед, тим, що саме від монастирів та протопопій надходили гроші й продукти на утримання малозабезпечених учнів Чернігівського колегіуму.

Серед духовних осіб вписані також імена вчителів і префектів Чернігівського колегіуму, зокрема Дмитра Смяловського, який навчався в колегіумі, а потім вчителював в ньому Панкратія Чарнуцького, Ємеліана Вертелецького, Германа Панковсь-кого, Гаврила Опнського. В поменник занесений також рід Григорія Кремського, студента філософії, який в 1754 р. був керуючим справами студентської конгрегації Чернігівського колегіуму.

В Чернігівському колегіумі здобувала освіту переважна більшість дітей козацької старшини Північного Лівобережжя. Так, до синодика вписаний рід генерального обозного Якова Лизогуба (1728-1749 рр ) Його син, Ілля Лизогуб навчавея у 30 -х роках XVIII ст. в Чернігівському колегіумі. У синодик вписаний також бунчуковий товариш Семен Лизогуб - небіж генерального обозного Якова Лизогуба, а також його дочка Пелагея.

Внесок на користь студентської конгрегації Чернігівського колегіуму зробив і Федір Лисенко - генеральний осавул (1728-174! рр.), генеральний суддя (1741-1751 рр.). Відомо, що його онук - Василь Лисенко - навчався в Чернігівському колегіумі і його батько був кисилівським сотником (1741-1760рр.) Чернігівського полку. До синодика вписаний рід і Іллі Журмана - генерального судді (1756-1781 рр.), з 1781 року - губернатора Новгород-Сіверського намісництва. В поменнику значиться рід генерального осавула Петра Валькевича (1741-1758 рр). Внесок на потреби студентського товариства зробила графиня Наталія Розумовська - мати останнього гетьмана України, відтак її рід також записаний до синодика.

Чернігівським колегіумом опікувалися і чернігівські полковники. До синодика занесені роди Володимира Ізмайлова (1740-1749 рр.), Івана Божича (1750-1761 рр.), Петра Милорадовича ( 1762-1782 рр.).

В поменник Чернігівського колегіуму вписаний рід Андрія Полуботка - сина наказного гетьмана, чернігівського полковника Павла Полуботка (1705-1723 рр.). Андрій Полуботок був бунчуковим товаришем (1728-1744 рр.), гадяцьким полковим обозним (1738-1742 рр.). В поменник вписано більше 80 імен цього роду і серед них на четвертому місці ім'я Павла Полуботка. До поменника занесений і рід стародубського полковника Акима Борсука (1757-1759 рр.), представники якого також отримували освіту в Чернігівському колегіумі. До синодика занесено ім'я ще одного стародубського полковника - Степана Каролько-Карновича (1762-1763 рр.). Підтримував студентів Чернігівського колегіуму і полтавський полковник Андрій Горленко (1743-1774 рр.).

До синодика занесено також родини бунчукових товаришів Тимофія Скоропадського, Андрія Дуніна - Борковського, Івана Миклашевського, Андрія Миклашевського, Андрія Стаховича, Івана Лашкевича, Йосипа Рашевського, Івана Березовського, Івана Борозди, Степана Єси-монтовського, Стефана Бутовича та ін.

Записи в синодику Чернігівського колегіуму фіксують і полкову старшину: Пилипа Данченка та Степана Косача - полкових осавулів Стародубського полку, Івана Булавкіна - хорунжого Чернігівського полку, Якима Миткевича та Андрія Миткевича - писарів Чернігівського полку, Максима Танського - полкового осавула Київського полку.

В синодику поминаються численні роди сотників Чернігівського та Стародубського полків Івана Сахновського, Андрія Полянського, Андрія Лисенка, Івана Бобиря, Федора Посудевського, Якова Бакуринського, Андрія Тризни, Степана Судієнка, Григорія Дубовика, Федора Римші та ін.

В поменник вписані роди військових та значкових товаришів Олександра Шрамченка, Григорія Ждановича, Василя Соболевського, Степана Риби, Івана Молявки, Семена Юницького, Феодосія Полешка, Василя Грембецького. Поминаються і роди військових канцеляристів Антона Фільченовського, Івана Романовського, Івана Полоницького.

Зрідка трапляються родини рядових козаків, зокрема Антона Куріки та Федора Мокренця.

Внески робила і чернігівська міська верхівка: Косьма Каневський, Никифор Ширай - війти Чернігівського магістрату, Петро Лопата, Іван Крутень, Григорій Бублик - бурмистри, Василь Малахов - райця магістрату. До поменника вписаний і рід Миколи Костянтиновича - чернігівського городничого. В синодику поминаються і роди міщан Романа Рябого, Стефана Котляра, Романа Ребенка.