|
|
Всього матеріалів в каталозі: 928
Показано матеріалів: 901-915 |
Сторінки: « 1 2 ... 59 60 61 62 » |
ШОЛОХОВ МИХАЙЛО ОЛЕКСАНДРОВИЧ – ( 24.05.1905-1984) – російський радянський письменник і громадський діяч. Академік АН СРСР (з 1939). Депутат Верховної Ради СРСР 1-60го скликань. Член КПРС з 1932. На ХХІІ з’їзді КПРС обраний членом ЦК. Народився на хуторі Кружилиному (тепер Вешенського району Ростовської обл.). Вчився в гімназії до 1918. В роки громадянської війни був продармійцем, брав участь у боях з куркульсько-білогвардійськими бандами. З 1922 працював у Москві маляром, вантажником, рахівником. З 1926 живе і працює в станиці Вешенській. |
|
ШРАГ ІЛЛЯ ЛЮДВИГОВИЧ (1847-1919) – громадський і політичний діяч, адвокат родом з Чернігова. Вчився у Петербурзькому Університеті. В 1906 році був послом до 1-ої Державної Думи, де очолював українську фракцію. Одночасно був заступником голови Союзу Автономістів (1905-1906), згодом – заступником голови Товариства Українських Поступовців, належав до радикально-демократичної партії, з якої 1917 року утворилася Українська Партія Соціалістів-Федералістів.
|
ТИЧИНА ПАВЛО ГРИГОРОВИЧ народився 27 січня 1891 р. с. Піски Бобровицького району Чернігівської області в сім’ї сільського дяка. Вчився у бурсі, потім у Чернігівській духовній семінарії та в Київському комерційному інституті. Працював у конторі газети «Рада», в редакції журналу «Світло» (1913-1914), в чернігівському статистичному бюро, помічником хормейстера в українському театрі М.Садовського (1916-1917). У 1920 р. з капелою «Думка» подорожував по Правобережній Україні. |
Гетьман Лівобережної України (1669-1672). Був простого походження, прозваний сучасниками «мужичий син». У документах вперше згадується у Зборівському реєстрі на посаді військового осавула. У 1668 р. полковник Чернігівського полку. Того ж року Петро Дорошенко, гетьман обох сторін Дніпра, поїхавши до Чигирина, залишив наказним гетьманом на лівому березі Многогрішного. |
КОНИСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ЯКОВИЧ (1836-1900) – письменник, публіцист, педагог, громадський діяч. Походив з дворянської родини. Член Полтавської і Київської громад, один з організаторів недільних та вечірніх шкіл, для яких написав цілу низку популярних підручників. |
КОЦЮБИНСЬКИЙ МИХАЙЛО МИХАЙЛОВИЧ (1864-1913) народився 17 вересня 1864 року в м. Вінниця в родині дрібного чиновника. Освіту здобув у Шаргородському духовному училищі, після закінчення якого понад 10 років вчителював у Вінниці та її околицях. Змалку залюблений у книги, Михайло Коцюбинський зачитувався творами Т.Шевченка, Марка Вовчка, своїх сучасників І.Франка, Лесі Українки, Панаса Мирного. |
МОГИЛЯНСЬКА ЛАДЯ (Лідія) МИХАЙЛІВНА походить з талановитого роду Могилянських, який дав українській літературі письменника і критика, засновника роду Михайла Михайловича Могилянського, талановитого поета Дмитра Могилянського (псевд. Дмитро Тась), поетес і журналістів Ладю і Олену. |
В будущем мало изученная археологами Лесковица подарит, мы думаем, ещё немало открытий, связанных с историей Чернигова в давние времена.
Только за последние годы в этой местности были обнаружены два комплекса по обжигу плинфы. Первый - на южном берегу озера Млыновище (русло старого Стрижня), где в 1985 году археолог А, В. Шекун раскопал пять печей по обжигу плинфы. Можно сказать, что там был найден древнерусский кирпичный завод, первый из обнаруженных в Чернигове.
Без сомнения, плинфа изготавливалась для сооружения какого-то монументального каменного здания, располагавшегося где-то поблизости от печей. Недаром здесь, на окраине Святой рощи, имелось урочище под названием Церковище.
|
Не менее интересную тайну содержит легенда о месте крещения наших предков. Согласно преданию, население столицы Черниговского княжества приняло обряд крещения в небольшом озерце, расположенном в южной части урочища Святое. Там силами Черниговской епархии по велению митрополита Антония несколько лет назад поставлен памятный знак в честь этого исторического события.
Урочище Святое представляет собой большое дюнное всхолмление, поросшее смешанным лесом из могучих дубов и вековых сосен, которое находится в пойме Десны между рекой и пригородом Лесковица. Эта возвышенность не покрывается водой даже в самые высокие паводки.
По нашему мнению, в маленьком озере с чистой ключевой водой размером 40x60 метров могли окрестить только небольшое количество людей, например, князя с членами его семьи и дружинников, но никоим образом не многотысячную массу жителей Чернигова.
|
В конце X века языческая религия сменилась христианской. Это было историческое событие особой важности, перевернувшее, в полном смысле этого слова, образ жизни наших далёких предков, принесшее из Византии на землю Русскую письменность, каменное зодчество, искусство и мораль, отличную от верований, бытовавших в среде язычников-славян.
Как правило, статуи своих кумиров, сделанные из дерева, камня или из сочетания этих материалов с драгоценными металлами, славяне ставили на вершинах холмов, поросших вековыми дубами (дуб считался священным деревом у язычников), и поблизости от воды. В пантеоне языческих богов, собранных по велению князя Владимира в Киеве в 980 году из разных святилищ этого града, стояло шесть идолов: Перуна, Дажьбога, Хорса, Стрибога, Мокоши и Симаргла.
|
Когда название города Сирим сменилось на Чернигов, вряд ли станет известно. Но нынешнее имя города связано с несколькими легендами. Одна из них гласит, что на месте современного города в глубокой древности рос дремучий лес под названием Чёрный гай. Постепенная трансформация двух этих слов в одно дала название Чернигов.
Некоторые краеведы высказывают мнение, что город назван по имени некоего Чернеги, жившего на этом месте на берегу Десны в древние времена.
Но наиболее популярной легендой о происхождении названия города, о которой приезжему люду рассказывают местные гиды, является та, которая повествует, что давным-давно городом владел князь Чёрный, давший Чернигову своё имя.
|
История нашего города изобилует разными тайнами и первое место среди них занимает вопрос - когда же все-таки возник Чернигов?
Археологи на основе своих изысканий утверждают, что он появился на берегах Десны 1300 лет назад. Можно, однако, предположить, что произошло это еще раньше: на крате, составленной знаменитым греческим ученым Птолемеем во 2 веке нашей эры, на том месте, где стоит нынешний Чернигов, указан город Сирим. Клавдий Птолемей составил руководство по географии, куда входит 8 книг. В нём дана хорошо систематизированная сводка географических знаний древних о мире.
|
Нещодавно в місцевих ЗМІ з'явились повідомлення, що під час охоронних археологічних досліджень в районі готелю "Градецький", які проводились Г.В. Жаровим, було знайдено і досліджено тридцять поховань доби Київської Русі. При цьому припускалося, що розміри давньоруського Чернігова були більше, ніж вважалось досі.На мою думку, подібне припущення має рацію. Як відомо Чернігів був другим на середньому Подніпров'ї містом після Києва, як політичний, військовий і релігійно-культурний центр цьрго регіону і не тільки його. В книзі "Археологія Української РСР" повідомляється, що територія нашого міста в XII - початку XIII століть займала площу близько 164 га, при цьому територія Подолу була майже не досліджена археологами. А це сучасні передмістя Чернігова - Кавказ і Лісковиця. |
На початку X ст. у головних містах Чернігово-Сіверщини сиділи прибічники київського князя Олега. Він залишився у пам'яті народній як «віщий» Олег, як чудодій, здатний творити надлюдське.
По Олегу київський княжий стіл обійняв Ігор, пізніше по-звірячому забитий древлянами з міста Іскоростеня. Княгиня Ольга, його кохана дружина, залишилась з маленьким сином Святославом. Вона очолила Київське князівство, приборкала древлян, прийняла християнство. Син княгині Ольги Святослав залишив по собі пам'ять тим, що здобув Херсонес і Болгарію, побив печенігів і греків. У Святослава були сини Володимир та Ярополк. Між ними виникла ворожнеча, відома в історії як протистояння між князями полоцькими і київськими.
|
Чернігово-Сіверщину називають землею храмів, духовних святинь православ'я. Християнська церква протягом більш ніж тисячі років формувала світогляд, характер українського народу. Біля 50 його поколінь жило в різних епохах - від княжих часів до радянської влади, і всі ці десять століть християнська релігія залишалась джерелом духовності нашого народу. Головним осередком, центром духовності була церква. Майже кожне село, не кажучи про міста, мало свій храм, святе місце для молитов, виконання таїнств Божої служби, тут після народження хрестили людину, звідси проводжали її в останній шлях.
Сьогодні на Чернігівщині існує біля 500 православних громад. Майже 80 відсотків населення вважають себе православними. Після багатолітніх блукань людина знову повертається до Бога, прямує до храму.
Подаємо короткі відомості про церкви нашого краю. їх історія - це історія й нашої отчої землі.
| |
