Сьогодні жителям Чернігова поїхати у Київ, як кажуть, "раз плюнути". Сів на "маршрутку" і через півтори - дві години у столиці. Нашим пращурам здійснити таку мандрівку було значно складніше. Пішки цей шлях розтягувався на декілька днів, та й кіньми подолати його було нелегко. Невипадково Чернігівський князь Володимир Мономах, розповідаючи своїм дітям про те. як долав цю відстань "з заутрені до вечерні " на кращих у князівстві конях, згадував це з гордістю, наче про богатирський подвиг. Існував ще водний шлях, але слугував він лише у теплу пору року і теж займав чимало часу.

Так, древньому місту на Десні справді є чим здивувати гостей Чернігів серед інших міст України посідає осібне місце, як один з найдавніших історичних, духовних центрів, де збереглися всесвітньовідомі пам'ятки архітектури та історії, шість з яких ще домонгольського періоду і, на думку фахівців, є одним із найдавніших у Східній Європі. Неповторні архітектурні ансамблі Чернігова вдалося врятувати і зберегти для нащадків значною мірою завдяки діяльності архітектурно-історичного заповідника, сорокаріччя створення якого відзначатиметься наступного року. У плані підготовки до цієї дати працівники архітектурно-іторичного заповідника "Чернігів Стародавній", який з 1988 року має статус національного, провели прес-конференцію - своєрідний підсумок роботи за останній період.

Про існування ікони Єлецької Богоматері відомо далеко за межами міста Чернігова. До її покровительства звертаються віруючі з України, Російської Федерації, Білорусі. Історію появи цієї ікони знають далеко не всі, вона тісно пов'язана з побудовою Єлець-кого монастиря.
Існує два припущення щодо його побудови. За одним з них, Святослав Ярославич, князь Чернігівський побудував у своїх володіннях монастир у XII ст., тому що це було дуже престижно.
За іншим припущенням, у ті часи місто оточували густі ліси. Одного разу під час полювання князь побачив на розкішній ялині зображення Богоматері з Ісусом Христом на руках.

Чудотворний образ Іллінсько-Чернігівської ікони Божої Матері був написаний у 1658 р. ченцем Геннадієм і знаходився у Троїцькому монастирі на Болдиній горі поблизу Чернігова. Через чотири роки після написання протягом восьми днів ікона плакала. Свідками цього дива були майже всі мешканці Чернігова. Дещо згодом татари зробили набіг на місто та знищили ближні поселення. Ченці, помолившись Небесній Заступниці, сховалися в Антонієвій печері. Опівночі ординці увірвалися до монастиря, пограбували церкву, забравши начиння. Але чудотворна ікона з усіма коштовними прикрасами залишилася недоторканою. Незрима сила вберегла святиню.

Антоній Печерський відомий як засновник Києво-Печерського монастиря. До прийняття чернечого постригу називався Антипом (Антипою). Народився він близько 983 р. в м. Любечі на Чернігівщині в міщансько-селянській родині, яка після прийняття християнства відзначалася великою побожністю. Цю побожність перейняв й Антип, який, почувши про чернече життя, ще в молодому віці викопав печеру й оселився в ній. Незабаром він пішов до Афону, де прийняв чернецтво під ім'ям Антонія. Під час перебування на Афоні віддалився у печеру, що знаходилася недалеко від житла старця Феоктиста. який став його духовним наставником.

Тривалий час я страждав від нестерпного болю в попереку. Ані сісти, ані зігнутися не міг. Жодне лікування не допомагало. Тоді вирішив звернутися до чудотворної Домницької ікони Божої Матері, що знаходиться у Домницькому чоловічому монастир: (Менський район).
Автобусом їхав до с.м.т. Березна, потім пішки долав ще 11 кілометрів до святого місця. Встигнув на божественну літургію, поставив свічку перед чудотворною іконок Божої Матері, став на коліна, каявся щиро за всі непослухи перед Творцем, вмиваючись гарячими сльозами. Після богослужіння пішов до святої криниці Богородиці, впав на коліна, читав акафіст, попив святої води.

Збірка рукописних книг Чернігівського історичного музею ім. В. В. Тарновського налічує 286 пам'яток писемності XVI - XX ст. Серед них особливу увагу привертає синодик Крупицького монастиря, що є унікальною пам'яткою історії та мистецтва нашого народу.
Започаткував синодик у 1687 р. святий Димитрій Ростовський, який з І 686 по 1692 рр був ігуменом цього монастиря. Він написав передмову, замовив іноземний папір, запросив для його художнього оформлення та запису висококваліфікованого майстра ієромонаха Полтавського монастиря Серафіона Захарієвича.

До радянської влади багато вулиць Чернігова носили стародавні назви. Деякі з них були пов'язані з іменами православних святих, назвами церков і соборів. І ось у перший рік XXI ст. ці історичні назви повернулися: вулиця Урицького перейменована на П'ятницьку вулицю, Фрунзе - на Мстиславську, Карла Маркса - на Преображенську вулицю міста Чернігова.

У сучасних умовах, коли проявляється посилений інтерес до історії української державності, на порядок денний висувається необхідність постановки питання про роль і місце православної церкви в історії України. Без створення історії церкви та без вивчення національних релігійних рухів неможлива об'єктивна й всебічна реконструкція історії українського народу.
80-90-ті рр. XVII ст. - період, коли церковні відносини між Києвом і Москвою характеризувалися посиленням церковно-ієрархічної влади патріарха московського на Україні та послабленням привілеїв українських церковних ієрархів.

У фондах Чернігівського історичного музею зберігається значна колекція культового срібла, зокрема досить цікавий потир, що належав стольненській Преображенській церкві.
Як відомо, сотенне містечко Стольне з 1740 р. було у володінні генерального судді війська Запорізького Андрія Яковича Безбородька, а після його смерті перейшло в спадок його синам. Один із них - Олександр Андрійович Безбородько (1747-1799 рр.) - став відомим державним діячем, дипломатом, був канцлером при дворі Павла І