Впродовж наступних десятиліть часи на Русі змінюються, і далебі не на краще. Чи відали нащадки Рюриковичів – київські Ольговичі та чернігівські Святославичі, що своєї невгамовною гризнею за верховенство своїх міст на Русі вони випускають на волю лихих демонів міжусобиці – війни усіх проти всіх? Кожен удільний князь тепер не вважав за необхідне коритися сюзеренові. Навпаки, прагнув загарбати якомога більше сусідських земель, не обираючи засобів... Спроби найбільш розважливих державців тодішньої Русі примирити ворогуючих, відновити єдність країни, успіху не мали.
Внаслідок безперервних війн XI-XII сторіч Чернігів став столицею найбільшої держави Русі. Навіть Київ напередодні монгольського нашестя став-таки володінням чернігівських князів (лише формально: насправді там стояла залога найсильнішого на той час із руських володарів - Данила Галицького). Але втіхи чернігівцям від тієї “величі” не було: життя міста перетворилося на суцільні спустошливі облоги, штурми, розграбування ватагами різних князів (вигадливі галичани короля Данила навіть розбомбили Чернігівський дитинець з катапульт).
Та звісно, найстрашнішим став день 19 жовтня 1239 року. Під стіни вже й так знекровленого Чернігова підступили незліченні полчища хана Менгу – кузена “імператора” Орди Батия, онука грізного Чінгісхана.
Чернігів, ще донедавна неприступна твердиня, тримав оборону сім днів, але сили були надто нерівні. Місто було не просто спустошене - практично знищене: лише за чотириста років Чернігів виріс до території, яку займав перед навалою загарбників. Монголи повністю зруйнували місто, а мешканців майже до ноги вирізали. Княгиня Домнікія, щоб уникнути полону, кинулася з вежі Спаського собору...
Розграбоване місто лежало в руїнах. Останній визначний князь Чернігова Михайло Другий після монгольського погрому, як і інші князі, змушений був їхати на уклін до Орди - по ярлик на князювання. Здебільшого хани були цілком байдужими до релігійних питань, але гордий та набожний князь Михайло цим зачепив Батия, і той, згідно з літописом, звелів йому плюнути на Біблію й розп’яття, ще й вклонитися статуї Чінгісхана. Князь – знаючи, звісно, що прирікає себе на смерть лютую, - відмовився, ще й додав, що негоже християнину якомусь ідолу вклонятися. За це Михайла Другого разом із його відданим воєводою, боярином Федором люто закатували. Згодом Православна церква причислила обох за їхній подвиг до лику святих.
Чернігів остаточно занепав – це помітно й по тому, що згадки про місто майже повністю зникли зі сторінок літописів. Іноді лиш з’являються глухі звістки про якихось нічим не відомих князів – а більше про голод, пожежі, два руйнівних землетруси та люту трирічну моровицю. Впродовж XIII-XVI сторіч в місті не було зведено жодної кам’яної споруди. Коли під стіни Чернігова в середині чотирнадцятого сторіччя підступили поляки, готуючись до запеклого бою, виявилося, що неприступну колись другу столицю Русі просто нікому було обороняти...
Доки за місто гризуться різні князьки та Орда, а згодом до них приєднуються молода та войовнича Литва, Польща, міжнародний зарізяка Свидригайло, міцніюча Московія, навіть Лжедмитрій... -відволічемося від сумних подій пізнього чернігівського середньовіччя, -щоб здійснити чарівну прогулянку найдавнішою (і найкрасивішою) частиною Чернігова.
