«Українці не відали, що таке люлька й тютюн, аж поки російський цар Петро І не завіз це в Україну», — можна сьогодні почути з вуст багатьох. Чи справді так?
Як дізнаємось із джерел, люлька відома в Україні із XVII століття. Очевидно, козаки привезли її з походів на Чорне море та берегів Туреччини. Відомо, Що в Європу люлька прийшла з Америки після великих географічних відкриттів. Уже в другій половині XVI ст. цей засіб для паління тютюну з'являється в Англії і Голландії. З Європи люлька потрапила на Схід, а в Україну потрапляє вже з Туреччини. Це підтверджує етимологія, адже «тютюн», «люлька» — слова тюркського походження.
Нині в кожному українському музеї ми можемо побачити люльки з давніх часів, знайдені археологами. Вони є і в колекції Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця». Є в нашій колекції і декілька люльок турецького виробництва. Вони мають насичений теракотовий колір, якісний черепок, лощені, а також є люльки з українським орнаментом XVII — XVIII століття. Це специфічні маленькі люльки завдовжки 5 сантиметрів. Сама люлька складається з двох частин: чашечки на тютюн та «втулки» (чубука), виточеної з дерева (вишні, липи або груші). Але частіше за все матеріалом для чубука слугував полий всередині очерет. Такі чубуки практично ніколи не чистили: коли в чубуці накопичувались смоли, його попросту викидали, міняючи на новий. Виготовляли люльки з липи, клена, вишні, груші. Виготовлення простих люльок не потребувало якогось особливого таланту і не займало багато часу. Глиняні люльки називалися «черепульками» (від «черепка»), їх ліпили й випалювали гончарі. В гончарному ремеслі виробництво глиняних люльок не виділялось окремо, а гончарі ліпили і випалювали все: посуд, іграшки, люльки.
Як зазначав дослідник козаччини Д.Яворницький, під час відпочинку запо¬ризькі козаки полюбляли, лежачи на животі, побалакати, послухати розповіді інших, тримаючи в зубах коротенькі люлечки - «носогрійки» або люльки - «бурульки» (від татарського слова «бурун», що означає «ніс»).
Крім того, побутували ще люльки «об-чеські» («обчиські») — колективні, дуже великі, всипані намистом, коштовним камінням, вицяцькувані різними бляшками. Це були своєрідні «люльки миру», що допомагали козакам вирішувати спірні питання, їх курило, передаючи по колу від одного козака до іншого, ціле товариство або зібрання. Дим мирив, єднав козаків. Іноді на них були написи на зразок: «Козацька люлька — добра думка».
Старі козаки, уникаючи затрати часу біля люльки, нюхали ріжки з тютюном: «Поки її наложиш, поки її запалиш, поки її накриєш та поки її насмокчешся, єретичної душі, а то смикдьорг! Утер носа та й готов!». Дехто користувався і тим, і іншим: «Люлька душу услаждає, а ріжок — мозок прочищає».
Курці з досвідом мали по декілька люльок. Відомі «святкові» люльки, якими користувалися дома під час недільного дозвілля, у свята. Такі люльки виготовлялися майстрами. Дерев'яні вироби нерідко покривалися орнаментом, на них могли бути вирізані надписи, фігурки. Особливо це стосувалося частин, куди клали тютюн. Вона могла мати вигляд голови чорта, змія, риби, якогось чудернацького звіра. Такі люльки особливо цінувалися як майстрами, так і курцями. Вони є і в колекції заповідника «Гетьманська столиця», керамічні люльки з поливою у вигляді чобітка, квітки і т.д. Люльку і супутні їй «причандалля» (кисет, кресало і т.д.) козак носив найчастіше або у своєму широченному поясі, використовуючи його замість кишень, або в накладному мішку — «гаманці», що кріпився також до пояса, або ховав за одворот своєї знаменитої смушкової шапки — «бирки».
Чим же набивали люльки у старовину? «Коли ти курець, май свою люльку й тютюнець», — казали в народі. Тютюн був дорогий, бо завозили його з Туреччини, то йшлося про різноманітні додатки до нього: материнка, чебрець, любисток, полин, м'ята. Крім вище перелічених рослин, що володіють лікувальним впливом, у народному середовищі в курильні суміші додавали також трави, що мали практичне застосування в медицині. Зважаючи на суворі умови життя козаків, вони застосовували: для очищення крові після поранення курили тернові листи і його сушені квіти; для того, щоб відігнати «чорні думки», курили з тютюном сушений полин. Однією із самих цікавих трав, що вживалися в курильних сумішах, був буркун, що курили старі рибалки, які знаходилися в силу свого промислу довгий час ледве не по пояс у воді. Сушені верхівки з листами і квітами буркуну містять у собі у великій кількості речовину кумарин, що має противосудомний вплив. Однак та ж сама речовина, кумарин, пригнічує нервову систему і володіє до того ж ще галюциногенним ефектом. Запорізькі козаки, знаючи цей побічний ефект, курили тютюн з домішкою буркуна після бою, якщо січовик не міг забути виду загиблого ворога або умираючого побратима.
Тільки на початку XVIII століття за Петра І на підвладних Росії землях було знято заборону на куріння. За його наказом біля Охтирки (тепер Сумська область) було закладено першу казенну плантацію тютюну. А пізніше невибагливі сорти його стали садити і біля хат.
Люлька була найвірнішою подругою для козака, за значенням - майже дорівнювала бойовому коню, вона була суттєвою деталлю костюма, вона — оспівана в піснях, зафіксована в народних малюнках.
Джерело: Любов Кіяшко
"Слово гетьманської столиці"
|
