На перше місце серед інших городів Сіверянської землі висунули Чернігів не лише сприятливі умови для торгівлі, а й місцевість зручна для захисту від ворогів: висока надлукова тераса, що панує над околицями, положення в куті, що утворює р. Стрижень з крутим схилом тераси, яри в західній частині,— все це, при штучних спорудженнях для захисту, утворювало з Чернігова одну з міцніших фортець свого часу.
Значення Чернігова, як видатного економічного, стратегічного та політичного центру, поступово зростало з розвитком товарообміну. Зростало і його населення: іде розклад родо-племінного ладу, і із громад відокремлюються, через розвиток продукційних сил, ремісники, купці, дружина, вільно наймані робітники, що втягуються в орбіту повного нових витворних сил життя міста. Територія міста поширюється весь час і вимагає додаткових укріплень для захисту від ворогів, що їх приваблюють накопичені в місті багацтва. Про ці будування укріплень ми зустрічаємо вказівки в літописах та в інших джерелах. Літопис, розповідаючи про діяльність Витовта литовського князя, між іншого, каже під роком 1350-м: «и сел Витовт в Вильне и начя созидати грады многие и зарубил Киев и Чернегов».
Литва дбає про підсилення цього важливого стратегічного пункту для боротьби проти татар та Москви. Литовське панування змінюється Московським, — і ми помічаємо таку-ж фортифікаційну енергію і з боку Москви: «того же лета (1531) повелением великого государя Василия Ивановича срублен бысть град Чернигов деревян»; 1667 року воєвода Іван Загряжський «обнес рвом городские укрепления, сделал в нем земляной погреб для пороха и потайной выход к речке Стрыжню»; нарешті Вас Кашп. Дунін-Борковський, щось p.p. 1670 — 1680 споруджує нову фортецю, у південно-східному куті старої.
На початку XIX ст. генерал-губернатор О. Б. Куракін вводить нове розпланування Чернігова й дає розпорядження знищити вали, знищити більшість будинків у фортеці (що збудував Борковський). Далекий від кордонів, від нових торговельних: шляхів, бідний природними багацтвами, знесилений в безперервній боротьбі, Чернігів остаточно втратив свою стратегічну й економічну ролю, і перетворився в невеличке провінціяльне місто.
Через вище зазначені причини топографія м. Чернігова досить складна й викликає деякі суперечки між дослідниками. Орієнтуватися в стародавній топографії допомагають пляни Чернігова, що переховуються в Чернігів. Держ. Музеї: 1) т. з. „Куракінський» (1803 p.), 2) плян Чернігова кінця XVIII ст. (копія Ф. Садовського 1909 p.), 3) плян архітекта Дитерихштейна кінця XVIII ст., 4) «План города Чернигова составлен, в 1908 году». але не завжди можна точно визначити, що слід розуміти під тим чи іншим терміном. Все-ж таки є змога хоч в основних рисах зазначити головні укріплення м. Чернігова, оскільки їх можна було спостерігати наприкінці XVIII ст.
На місці сучасного «Валу» був «замок», або як інакше його звали, «цитадель», «малый верхний город»: межі його й нині визначаються досить глибоким сухим ровом. Укріплення внутрішнього города («днешнього града»), в їх пізнішому вигляді,— після перебудови в 1670—80-х роках В. К. Дунін-Борковським,— ішли, починаючи від сучасного «Валу», в напрямку до пам'ятника В. І. Леніну і далі поверталися по лінії бульварів до будинку І. Н. О. (кол. реальна школа), а потім по берегу Стрижня — знову до „Валу». Вал фортеці, що збудував В. К. Дунін-Борковський, відлягав від старовинного валу, внутрішнього валу «Третяка», на 70 сажнів.
Вал «передгородья» (переднього городу) починався від східнього боку укріплення внутрішнього города, ішов вподовж Стрижня до міської лазні на вул. Селюка (кол. Богуславська), потім повертав до кол. садиби Проніна (недалеко від будинку кол. Кооперативної школи), виходив на ріг Пролетарської (кол. Здвіженська) та Правдивости (кол. Святославська), а відсіль — в напрямку Десни до звозу на предмістя «Кавказ».
Здається трохи пізніше, ніж інші укріплення великокнязівської доби, виникає «Третяк» (третій город): цей вал продовжував укріплення переднього городу, починався на розі вул. Пролетарської та Правдивости, вподовж Пролетарської доходив до Тихої вулиці, цеб-то майже до садиби єлецького заповідника, повертав на південь і далі йшов вподовж краю надлукової тераси і з'єднувався з валом «переднього города». Залишки цього валу можна бачити біля Допру.
Ще пізніше виникає зовнішній город: вал його починався у садиби єлецького манастиря, йшов у північному
Вже літопис визначає основні частини города Чернігова, вживаючи різну термінологію: «днешній град», «детинец», «град окольный», «передгородъе», «первый город», «острог»,напрямку повз «Холодний яр», через «Землянки», пересікав Київську вулицю, повернувши на схід через Ковалівку, переходив на «Застриження», пересікав Березки вподовж кол. Ростиславської і закінчувався в кол. садибі Чернігівського губернатора, де і зараз помітні рештки рову.
Уявлення про вигляд старовинної фортеці м. Чернігіва дає малюнок на іконі єлецької божої матери. Цю ікону намалював без сумніву місцевий маляр XVII ст., можливо Геннадій Лубенський, що йому належить виображення Троїцько-Іллінської божої матери. На першому пляні ми бачимо південно-західню стіну фортеці, з двома гостроверхими круглими баштами, та з ровом перед нею; в одній з башт—«Київські» ворота, до яких перекинуто через рів місток. Стіна між баштами цегляна, а далі — дерев'яна. На задньому пляні підноситься величня будівля Спасо-Преображенського собо.ру з бароковими банями,, а між стіною та собором розкидані будівлі з червоними та зеленими дахами. Праворуч собору, на віддаленні — стіни й башти «замка».
Ми не бачимо на малюнку собору правої башти, що її прибудовано пізніше; на дерев'яному фронтоні середньої частини фасаду можна розібрати на іконі навіть видображення вознесіння. Перед фортецею виображено дві постаті,—козака та селянина, що прямують до фортеці з боку з'їзду до луку: цей з'їзд видображено на деяких плянах, і рештки його й нині помітні у сквері, що біля КатеринІнської церкви.
Ця ікона переховується в Чернігів. Державному музеї.
Джерело: С. Г. Баран-Бутович. Чернігів, як об'єкт історично-краєзнавчих екскурсій.
Чернігів для туриста
|
