Трійцю відзначають у 8-му неділю по Пасці. Через те, що це свято припадає на 50 день після Великодня, церква називає його ще П'ятидесятницею. За церковними канонами, це свято вшановує Бога Отця, Бога Сина та Святого Духа. В цей день з часів раннього християнства храми та будинки прикрашаються свіжими зеленими гілками дерев на ознаку того, що Святий Дух дає життя усьому створеному Богом. Основа троїцької обрядовості - культ рослинності, що в цей час починає розквітати. Майже у всіх давніх народів гілля та квіти були прикрасою храмів у дні свят та жертвоприношень. Усілякі урочисті процесії супроводжувалися носінням зеленого гілля, яке у далекі часи було загальнозрозумілим символом: гілка маслини - символ миру, лаврова - перемоги та слави, дубова - мужності. Використання на Трійцю гілля дерев, квітів та трав християнська церква запозичила від древніших релігій - іудаїзму та язичництва. Спочатку церква ставилася із недовірою до язичницьких елементів, але потім вони прижилися майже у всіх святах і церква взяла їх під своє крило, давши їм логічне пояснення з християнської точки зору. Тож не дивно, що в релігійних свят часто є брати - близнюки із сонму язичницьких. Так, приміром, Трійця - Зелені свята. Тиждень перед Трійцею називали зеленим, клечальним або русальним, а три останні дні та три дні наступного Троїцького тижня звалися Зеленими святами. В народі свято здавна символізувало розквіт природи та початок літа. О цій порі жито половіє, й, кажуть, саме тепер прокидаються покійні, виходять з води русалки. У давні часи жінки розвішували полотно на деревах русалкам на сорочки. У русальний тиждень не купалися в річках, бо боялися русалок. У суботу свої оселі, тини, ворота, навіть хліви люди прикрашають клечанням, встеляють пахучими травами, на покуті ставлять запашні квіти, бо до Зеленої неділі у хаті квітів не було. В неділю, одягнувшись по-святковому, йдуть до церкви, взявши із собою букетик різнотрав'я, у середину якого ставили потрійну свічку, що називалася Трійцею і повинна горіти протягом усієї обідні. Потім ці трави використовували як оберіг від різних хвороб, а троїцьку свічку давали в руки вмираючому. Після богослужіння хресним ходом обходили із священиком все село, криниці кропили свяченою водою, часто святили оселі - для того, щоб протистояти русалкам. Це свято завжди поважали в Україні, не виключенням став і Батурин. За описом 1654р., перший храм Живоначальної Трійці на батуринській землі постав ще у першій половині 17 ст., і знаходився він у чоловічому монастирі "за городом Батурином, в Слободе". Згодом у самому місті на території Фортеці з'являється головний мурований храм гетьманського Батурина - Троїцький собор. Довжина храму 39 м, ширина - 25 м. Собор був семибанний, триапсидний, двохстовпний. За пропозицією Київського митрополита Варлаама Ясинського, у 1692 р. в церкву Святої Трійці був поставлений його намісник, з особливим статусом протоієрей "первый по Киевской протопоп, чести ради гетманской, яко же и Киевский первый, чести ради столицы первобытной". Цим самим по церковній ієрархії Батурин був поставлений другим після Києва. На його опорядження в 1692 році І.С. Мазепа пожертвував понад 20000 золотих. Та цій церкві випав не довгий вік, вона загинула під час нищівного руйнування міста російськими військами в 1708 році. І сьогодні ми свято шануємо традиції наших предків, прикрашаємо наші обійстя клечанням, йдемо до церкви і щиро віримо, що наступні покоління збережуть традиції нашого народу, бо вони є духовними островами в житті українців, виробившись протягом багатьох століть стали складовою частиною не лише історії наших предків, а й сьогодення.
