«Чи вірю я, що Батурин відродиться? Звісно, вірю!» — щира впевненість директора Батуринського державного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» Наталі Ребрової мимоволі передавалася i журналістам, які спілкувалися з нею того морозного дня. Бо ледь не триста років ця колишня резиденція гетьманів Дем'яна Многогрішного, Івана Самойловича, Івана Мазепи i Кирила Разумовського була нікому не потрібна, і лише рік тому, як кажуть, процес пішов. Пішов відтоді, як новообраний Президент Віктор Ющенко посадив представників великого бізнесу в автобус та вивіз саме сюди, у Батурин. Бізнесмени все зрозуміли, i невдовзі на рахунки щойно заснованого фонду «Гетьманська столиця» почали надходити перші мільйони.

«Одна лише хата...»

      У цьому селищі міського типу, яке колись було столицею Гетьманщини, я вперше побував півтора року тому. Тоді, розклавши нехитру їжу поблизу палацу Разумовського разом із членами Товариства «Меморіал», ми підіймали тости за відродження Батурина. Але щирі промови вже тоді здавалися занадто пафосними, i навряд чи хто з нас справді вірив, що цю глибу української історії найближчим часом вдасться підняти. Змінилася влада, минув лише рік, і... Батурин справді ожив. Це було видно по очах місцевих мешканців, про відродження просто кричали німі споруди козацьких часів, яких тут не так уже й багато.

      От хоча б будинок Кочубея, або Генерального суду. Його стіни бачили чимало. Установа Феміди за Многогрішного та Самойловича, він став садибою судді Василя Кочубея вже при Мазепі. Трагедія цих двох особистостей відома. Палке кохання гетьмана до власної хрещениці-юнки Мотрі Кочубеївни, лист-попередження про плани Мазепи від ображеного батька до Петра I, i страта... Гетьман, не вагаючись, віддав власного кума на страту. Не дивно, що коли за царським наказом i за допомогою зрадника — полковника Носа, Меньшиков узяв Батурин вночі i вирізав-спалив усе місто, неушкодженим лишив тільки цей будинок Кочубея. «I залишилась на тім пожарищі одна лише хата в Батурині», — писав Тарас Шевченко в поемі «Великий льох». Це дійсно єдина споруда, яка лишилася тут від мазепинської доби. Сьогодні це музей.

      Ще два місяці тому працівники музею разом з нечисленними експонатами тулилися у невеличкому приміщенні неподалік від селищної ради. Реконструкція тривала три роки, але насправді майже не просувалася. Та коли фонд почав наповнюватися коштами меценатів, з будинку Кочубея зробили цяцю за лічені місяці. Завідуюча відділом козацтва i гетьманства Алла Домашенко не приховує радості повернення в історичну будівлю, от хіба що окремі картини сучасних художників та експонати розміщені на звичайних стільцях. Задля художнього оформлення постійної експозиції не вистачає лише якихось 100 тисяч гривень. Але враховуючи мільйонні внески меценатів до фонду, це вже дрібниці. Бо вже зараз музей нарешті може приймати відвідувачів, навіть підвальні приміщення оформлені за колишнім призначенням — справжні камери для тортур.

Студенти стихали на розкопках

      На інших об'єктах роботи ще тривають. Реставрується побудована останнім гетьманом Воскресенська церква, де Кирило Разумовський, власне, i знайшов свій спочинок. Тут i надалі відбуватимуться богослужіння. Поруч кипить робота навколо Воскресенської школи, де має бути археологічний музей. Співкерівник Батуринської міжнародної археологічної експедиції, завкафедрою археології Чернігівського державного педагогічного університету Володимир Коваленко розповів «УМ», що попередні розкопки протягом десяти років проводилися переважно на ентузіазмі та інколи завдяки коштам діаспори. Тепер усе інакше. На сьогодні археологи вже здатні «посадити» на карту всі будівлі Батурина 1708 року, адже вже перейшли від накопичення матеріалу до його узагальнення. І як би це не було жахливо, але для науки Батурин є унікальним місцем для досліджень. Тут усе має одну дату, бо місто перетворилося на криваве згарище за одну ніч, як Помпея. За часів Івана Мазепи лише церков у місті було більше десятка. Деякі з них, на думку пана Коваленка, згодом можна реконструювати від залишків фундаменту, як той же Михайлівський Золотоверхий або Успенський собори у Києві.

      «Батурин перестав бути білою плямою історії, — стверджує археолог, — бо після розкопок ніяких сумнівів у жорстокій різанині немає. Дві третини скелетів, знайдених на цвинтарі цитаделі, належить молодим жінкам та дітям. Значна частина черепів потрощена шаблями i кулями. Козаки вірили в неприступність фортеці i, коли йшли на з'єднання з військами Карла ХІІ, залишили тут свої родини. Якби ж не зрадник... Уже після побоїща Мазепа з полками повернувся у Батурин. За свідченнями літописців, козаки плачучи рили шаблями вже змерзлу землю i ховали своїх кревних... Найбільші бешкетники з моїх студентів одразу стихали на цих розкопках».

Газ, світло i водні труби

      Два роки тому поруч із козацьким цвинтарем за ініціативи Віктора Ющенка було встановлено пам'ятний, кам'яний хрест iз бронзовим розп’яттям i терновим вінцем. Саме до нього перш за все попрямувала делегація з урядовців на чолі з віце-прем'єром з гуманітарних питань В'ячеславом Кириленком. Його селяни вже добре знають. Селищний голова розповідає, що Ющенко i Кириленко були частими гостями у Батурині ще з опозиційних часів. Не вперше віце-прем'єр-міністр приїздить до Батурина i у статусі урядовця. Неподалік від хреста він просто неба, під лапатим снігом окреслив перед присутніми заступниками окремих міністерств, керівництвом Чернігівської облдержадміністрації та іншим чиновництвом головні завдання влади стосовно Батурина, який є об'єктом спеціальної уваги Президента.

      А це не лише відродження пам'яток гетьманської столиці, наповнення музейної експозиції тощо, а й розвиток соціальної інфраструктури селища. Адже задля того, щоб Батурин став справжньою туристичною Меккою, однієї минувшини замало. Потрібне сучасне будівництво, добрі готелі, культурні об'єкти, водогін, газопровід, дороги i навіть гарний вказівник. Що й казати, досі на трасі чимало водіїв i гадки не мають, що проїжджають повз той самий Батурин! I вітчизняний, i іноземний турист мають себе комфортно почувати, інакше їх не заманиш.

      Невдовзі уряд прийме рішення про надання державному історико-культурному заповіднику «Гетьманська столиця» статусу національного. Документи вже опрацьовують. З часом у селищі планують відкрити ліцей, а у палаці Разумовського — зробити президентську резиденцію.

      Уже згодом на нараді віце-прем'єр-міністр В'ячеслав Кириленко та «губернатор» Чернігівської області Микола Лаврик узгоджували дії влади щодо відродження Батурина. Селищний голова Михайло Іващенко дякував меценатам та державі за таку практичну увагу до батуринських проблем. Що й казати, лише за минулий рік було газифіковано центральні вулиці, прокладено 6 кілометрів водомереж. На 2006 рік держава виділила Батурину як заповіднику 5 мільйонів гривень на «соціалку». Спілкуючись iз «УМ», пан Іващенко із задоволенням перераховував: 1 млн. 550 тис. грн. — на водогін, 600 тис. держсубвенції на газифікацію, 2 млн. 600 тис. — нарешті на ремонт Будинку культури... А ще ж потрібне світло (бо наразі освітленим є лише парк навколо будинку Кочубея), ремонт автостанції, школи, дитсадка, будівництво фізкультурно-оздоровчого комплексу, будинку для літніх людей (серед жителів Батурина ледь не половина мешканців — 1,5 тисячі — люди похилого віку!).

«Зробимо, як було за гетьмана»

      Фінансування потребують i будівельники, які реставрують історичні пам'ятки. Кажуть, що на всю реконструкцію, яку мають завершити через рік, потрібно ще 50-60 мільйонів гривень. Але в даному випадку йдеться лише про меценатські кошти. Урядовці кажуть, що з фінансуванням проблем немає, просто початок нового бюджетного року , як завжди, вносить корективи. Втім ніякого призупинення будівельних робіт через імовірні перебої з грошима журналісти не помітили. Наприклад, у палаці Разумовського (шедевр середини ХVIII століття відомого архітектора Чарльза Камерона) навіть у суботній день кипіла робота. Найдопитливіших мас-медійників виконроб з «Укрреставрації», який побажав лишитися анонімним, запросив на об'єкт. Показуючи карти і схеми, захоплено розповідав, як гарно доповнюватимуть палац два флігелі та гектар паркової зони з класичним фонтаном у центрі.

      «Усе зробимо, як було за гетьмана! Хоча він i був тут лише два рази, але навіть італійський мармур завозимо декількох видів!» — завзято розповідав виконроб.

      Між поверхами працювали зварники. В одній з кімнаток на другому поверсі робітники вирізали з гіпсу барельєфні кронштейни та розетки — фрагменти під стелю. «Ліпимо класику», — пояснив один із них i додав, що згодом стіни двох бальних кімнат будуть ще й розписані художниками. Живопис теж відповідатиме Катериненській епосі. Знайдуть своє місце у палаці i чимало зроблених на замовлення скульптур античної тематики, окремі кімнати будуть обшиті оксамитом. Згадалося, як пані Домашенко казала, що для палацу потрібен хоча б один комплект антикваріату — софа i два крісла. По каталогу співробітники музею вже придивилися до справжніх «гетьманських» меблів, вартість — 10 тисяч доларів. Цікаво, що офіційно реконструкція палацу нібито триває з 1911 року, але справжніх будівельників тут побачили лише у 2005 році.

      «Через рік ви не впізнаєте Батурин!» — сказала мені на прощання одна з працівниць музею. Судячи з темпів відродження