Під впливом звісток з України запорожці хоч і сумували за рідним Базавлугом, та коли гетьман Скоропадський серед літа року 1710 прислав до коша листа, умовляючи запорожців одцуратись бусурманів та просити ласки царя, то на раді ухвалили дуже глузливу й докірливу гетьманові одповідь.
На початку листопада 1710 року на Кам'янську Січ прибув Гордієнко із звісткою, що султан турецький та хан кримський приймають запорожців у свою ласку й призначають їм під Січ землі біля Олешок, річки Конки та Кардашівського лиману. Тільки сам же Гордієнко радив товариству не переходити зараз туди кошем, бо з весни султан мав розпочати з царем війну за Україну, і ще не відомо, на чому та війна скінчиться.
Після бурхливої ради, що відбулася того ж місяця, запорожці обрали Гордієнка кошовим отаманом. А напровесні року 1711 з метою визволення України він з кількома тисячами запорожців вийшов на захід і, сполучившись десь біля Бугу з невеликою силою татар та з Пилипом Орликом, разом з ними вступив на Правобережну Україну.
На початку справа визволення України пішла дуже добре. Як тільки з початком турецької війни царське військо перейшло від Дніпра за Дністер, Гордієнко із запорожцями перетяв позад російського війська шляхи та захоплював російські обози й тим призвів царя до скрутного становища. Разом запорожці почали піднімати земляків проти російської влади.
Людність українська радо зустріла запорожців, давніх оборонців своєї волі й прав, і, озброюючись, приставала до них, складаючи полки козаків під рукою Пилипа Орлика. Умань, Чигирин, Торговиця, Кальник та Корсунь із своїми округами признавали Орлика гетьманом і побільшили його військо, так що в нього та Гордієнка скоро склалося біля 16 000 війська, опріч татар. З тією силою вони пішли назустріч генеральному осавулу Бутовичу, що вів проти них за наказом гетьмана Скоропадського лівобережних козаків, і, упень погромивши його війська під Лисянкою, захопили й самого Бутовича в бранці. Після того Гордієнко й Орлик опанували ще Богуславом та Каневом і підступили до Білої Церкви.
Тільки тут доля вже покинула Орлика. Ні в козаків, ні в татар не було годящих гармат, у Білій же Церкві сиділа чимала московська залога з великими гарматами. Штурм козаків було одбито, й обставини вимагали затяжної облоги города, спільники ж Орлика не хотіли ні йти на штурм, ні стояти на місці, а, користуючись тим, що Україна лежала необоронена, розбіглись загонами й почали пустошити всю країну, забираючи тисячі людей у неволю. Почувши про вчинки татар, козаки-повстанці кинули Орлика й пішли обороняти свої оселі, так що він мусив зняти облогу города й, пославши султанові й шведському королю скарги на татар, одійшов з Гордієнком за Дністер.
А. Кащенко
| 
