Виповнилася 170 річниця від дня народження Олександра Матвійовича Лазаревського (1834—1902 рр.) — одного з найвидатніших діячів дожовтневої історіографії України, автора близько 450 друкованих праць (дослідницьких статей, документальних публікацій, наукових монографій, фундаментальних узагальнюючих праць, мемуарних розповідей). Його життя, діяльність і творчість якнайтісніше пов'язані з Чернігівщиною. Там він жив з 1861 до 1868 року (Чернігів), з 1874 до 1879 року (Ніжин), а пізніше, до кінця днів своїх, коли вже мешкав у Києві, неодноразово відвідував рідні місця. Опубліковані 1868 р. у Чернігові праці О. Лазаревського "Очерк старейших дворянских родов в Черниговской губернии" і "Села Конотопского уезда (опыт истории южнорусских школ)", а пізніше "Очерки малороссийских фамилий", "Люди Старой Малороссии" та подібні дослідження при ліберально-буржуазному світогляді їх автора об'єктивно викривали антинародну кріпосницьку політику українських поміщиків та козацької старшини. До речі, більшість дослідницьких праць і археографічних публікацій Лазаревського побудована на матеріалах архівів Чернігова, в яких до 1880-х років зберігалися справи центральних адміністративних установ так званої "Гетьманщини", тобто Лівобережної України часів автономії другої половини XVII та XVIII ст. Сьогодні історик-краєзнавець Чернігівщини знаходить у працях Лазаревського чимало корисних відомостей. На добру пам'ять заслуговує Лазаревський і як один із зачинателів широко організованого історико-краєзнавчого обстеження Чернігівщини. В "Журнале заседаний Черниговского губернского статистического комитета" за 1863—1866 роки знаходимо такі належні перу Лазаревського програмні документи історико-краєзнавчих досліджень, як от: "Записка об изучении Черниговской губернии в этнографическом отношении с программой для изучения сел в топографическом отношении", "О собирании сведений для изучения крестьянского быта в экономическом отношении", "Доклад о способе проведения однодневной переписи (жителей городов Черниговской губернии)". Правда, провести в життя широку програму історико-краєзнавчого вивчення Чернігівщини Лазаревському не вдалося. З місць були одержані лише поодинокі епізодичні відповіді на надіслані туди програмні анкети. Не дозволили царські власті й відкрити у Чернігові історичне товариство, про яке клопотався Лазаревський у 1862 р. Більше того, наступного року його притягли до слідства над землевольцем І. Андрущенком та його чернігівськими однодумцями. Отже, в таємних слідчих документах, які згодом опублікував в "Колоколе" О. Герцен, було зафіксовано: "Великим постом 1852 г. Лазаревський брал у Андрущенки для прочтения "Колокол" и передавал его Заике, а Нос, бывши у Заики, получал от него "Колокол" и доставлял его Андрущенке". Мабуть, з того часу Лазаревський і потрапив під таємний нагляд поліції, який не знімався з нього протягом усього життя. Найвищим творчим досягненням Лазаревського була праця "Малороссийские посполитые крестьяне (1648—1783 рр.)". Беззаперечними фактами він розбив, як безпідставну, думку про те, нібито до кінця XVIII ст. селянство Лівобережної України "пользовалось полной гражданской свободой, которой было лишено лишь указом от 3 мая 1783 г.", і переконливо довів, що кріпосне право було "природным следствием внутренней жизни гетманской Малороссии". Отже, відкривши новий, зовсім не досліджений архівний матеріал, Лазаревський зумів зробити з нього в цілому правильний висновок. Висновок цей був тоді новим словом у вивченні історії України і до того ж був спрямований проти фальшивої концепції, яка приписувала запровадження кріпосного права на Лівобережній Україні російському царизмові, ототожнюючи його з російським народом, з Росією в цілому. Та й загалом увесь зміст величезного творчого доробку Лазаревського, об'єктивно спрямований проти безпідставної ідеалізації минулого України, викриває неспроможність "теорій" про "безкласовість українського народу". І в цьому, насамперед, полягає цінність і актуальність праць Лазаревського в наш час.
В. Сарбей
| 
