Полонивши в українських степах дивовижної краси жінку на ім'я Парасковія, турецький паша Узун ладен був узяти її за дружину. Та спершу вирішив навернути полонянку до своєї, магометанської віри. Горда і вільнолюбива Парасковія, однак, ні на вмовляння-улещування, ні на погрози не піддавалася. І тоді Узун-паша, аби зламати волю красуні, наказав закувати її у кайдани і кинути до холодної та сирої темниці. Багато днів і ночей знемагала вона там, але щоразу, коли з'являвся, сподіваючись на успіх, турецький воєвода, казала йому рішуче «ні».
І ось одного дня сталося неймовірне. Укотре прийшовши до Парасковії, Узун-паша побачив, як раптом впали з її рук та ніг кайдани , як самі собою відчинилися ворота в'язниці — і дівчина легкою ходою вийшла за стіни фортеці. Турок на якусь мить остовпів, а потім, отямившись, послав навздогін сторожу. Яничари помітили Парасковію на березі лиману. Підняли вже було ятагани, аби розправитися з утікачкою, та дівчина на їхніх очах розтанула в тумані. Переслідувачі тут же перетворилися на кам'яних ідолів, а на тому місці, де стояла дівчина, вдарило джерело. З часом розмили тих ідолів дощі, розвіяли вітри, а джерело прозорої живої води й до сьогодні б'є з-під землі. І багато хто припадає до нього спраглими вустами, сповнюючись нових сил.
Цю, як немало й інших легенд, за якими, може бути, стоять і реальні події та образи сивої давнини, башти якої височать над голубими просторами Дністровського лиману. Є тут і ота башта-темниця, до якої, за легендою, ув'язнили Парасковію, і Дівоча та Овідієва башти, і башта-сховище... Саме в підземеллі останньої не так давно було знайдено запаси проса, що зберігалося, за визначенням науковців, 250-300 років; його посіяли — і половина насіння дала сходи... Отак легенди переплітаються з бувальщинами.