Село недарма називається колискою людяності. У містах - наука, індустрія, а в селі - душа народу. Села, як і люди, мають свої біографії, а відтак - і дати свого народження. Але якщо про рік народження людини можна довідатися з її паспорта, то родини, тобто час заснування, більшостінаселених пунктів губляться на далеких дорогах історії. І найчастіше ми знаємо лише дату першої згадки про них.
До найдавніших сіл Сіверського краю належать Сохачі. Цього річ село відзначає своєрідний ювілей. Першу згадку про нього знаходимо в переказі, записаному в родословній князів Глинських, про те, як князь Вітовт (литовський) у 1399 році, розбитий татарами на річці Ворсклі, заблукав у степах і попросив князя Івана Глинського привести його до литовської України: "к городу его Хороблю, да к волостям: Макошину, да к Сохачеву, да Верху, да к Оболоню".
Очевидно, що Сохачі, як і вся округа Коропа, знали і литовське, і польське, і московське панування. В "Описании старой Малороссии. Т. 2. Полк Нежинский" Олександра Лазаревського (видання 1893 року) читаємо про Сохачі козацьких часів та думку історика щодо заснування села: "с. Сохачи известны с конца XIV века, если верить записанному в родословии Глинских преданию. Древнее поселение Сохачей подтверждается как местоположением, так и его нахождением при небольшом Десенском заливе, который уже в 1767 году назывался Хвосторезом. Название указывает, что этот залив уже и тогда представлял собою лишь топкое болото. Потому следует заключить, что Сохачи поселены были в то время, корда этот "хвосторез" был ещё богатым водою Десенским заливом. Сохачи принадлежали Коропу и несли повинности на генеральную артилерію, пока указами 1770-1775 годов не были пожалованы графу Румянцеву". За даними Лазаревського, на кінець XVII століття в Сохачах мешкало: козаків - 2 двори грунтових, 17 дворів "убогих"; селян генеральної артилерії - 2 двори грунтових, 41 двір "убогих". У 1782 році в Сохачах: козаків - 33 двори, 49 хат; селян - Румянцева-Задунайського - 52 двори, 56 хат, підсусідків значкового товариша Гаевського - 2 двори, 2 хати, Лихошерста - 1 двір, 2 хати.
Нині Сохачі є центром сільської ради Коропського району. Село розташоване на лівому, дуже мальовничому, березі Десни, що й дало підставу місцевій поетесі Вірі Костирі назвати його острівцем на плечі у Десни. До районного центру 8 кілометрів, до обласного - 140.
Назва села походить від назви урочища, де колись у великій кількості водились сохаті - лосі. Можна думати, що колись село стояло на самому березі Десни. Про це свідчать залишені Десною русла - річки Деснище, Бакаївка, що протікають тепер попід самим селом.
Колись заселена була лише південно-західна частина сучасних Сохачів. Тепер цю частину села називають Старинці. Через те, що земля тут піщана, неродюча, люди переселилися на кращі землі, у східну частину села. За два-три кілометри на північний схід розташоване село Риботин, а на південь, за 8 кілометрів, - Нехаївка. До Сохацької територіальної громади належать населені пункти Подоляки та Становий.
Хутір Подоляки
З розповідей старожила цього хутора, Григорія Яковича Подоляка, 1875 року народження, відомо, що хутір виник за часів кріпаччини. Його засновником, а вірніше першим жителем, був дід Григорія Яковича Лука Подоляко. Він був кріпаком, мешкав у Радичеві. Землі, що лежать тепер побіля Подоляк належали коропському міщанинові Солодкому. Цей Солодкий якось домовився з паном, якому належав Лука, і ще невеликим хлопчиком забрав його до себе. Цей хлопчик у Солодкого працював, обробляв землю. Щоб був постійний нагляд за ділянкою та врожаєм, Солодкий побудував хатину, в якій Лука жив постійно. Тут він і одружився. В Луки народився син Яків. А його онук Григорій Якович прожив 96 років, помер у 1971 році.
У Подоляках поступово збільшувалась кількість сімей. Тут поселилися люди з навколишніх сіл на прізвища: Галаган, Пильтяй, Пилипенко, Гарматко та інші. У 1991 році в Подоляках нараховувалось 50 дворів, мешкало 124 людей. Нині тут мешкає 68 (на1.01.2009 р.) людей.
Хутір Становий
За переказом старожила Ониська Івановича Станового (1883 року народження), відомо (з розповідей його бабусі), що першим жителем Станового був прадід діда Ониська із села Максани (тепер Менський район). В Максанах жив поміщик, в якого челядкою була молода жінка-кріпачка. До пана часто їздив гостювати становий пристав. А за деякий час у цієї кріпачки народився син, якого в селі прозвали Становим, законного батька хлопчик не мав. Це прізвисько пізніше стало його прізвищем. Неспокійну вдачу мав цей юнак і пану робив чимало шкоди та різних прикрощів. Щоб якось його позбутися, пан послав його охороняти свій ліс. Це була ділянка побіля теперішнього хутора Станового. Там, в лісовій сторожці й жив цей парубок. За якийсь час коло нього знайшла притулок бездомна жінка-жебрачка. Від них і пішли нащадки на прізвище Станові. У 1991 році в хуторі мешкало 19 людей, налічувалось 10 дворів, тепер 1 двір, 3 людей (на 1.01.2009 р.).
Цікаві перекази, гідні того, щоб їх зберегти. Обидва хутори розташовані в мальовничих місцях, тож і не дивно, що нині тут активно скуповують порожні хати міські жителі.
***
За козацьких часів Сохачі входили до Коропської сотні Ніжинського полку. Гетьман Іван Самойлович у 1672 році віддав село разом з Риботином, Райгородком та Лукновом Коропу на утримання генеральної військової артилерії. На початку XVIII століття в Сохачах нараховувалося 62 двори. За відомостями 1858 року тут значиться 1489 жителів, дерев`яна Покровська церква, побудована в 1858 році (дзвіниця - в 1854-му). У 1897 році в Сохачах - 247 дворів і 1351 житель. Ще в 1988 році в селі мешкало 908 людей. За двадцять років, що минули з того часу, населення скоротилося до 475 осіб (на 1.01.2009 р.). На жаль, ця сумна тенденція притаманна переважній більшості українських сіл.
Жителі Сохачів здавна займались землеробством, мисливством та рибальством. Цьому сприяли природні умови. Землі на схід та на південь від села належали поміщикам Гаєвським і Стрижевським. Про Гаєвських збереглися спогади Валентини Кузьмівни Захарченко, дочки однієї з перших сохацьких жительок Ольги Миколаївни Новицької, яка виховувалась у сім`ї Гаєвських. Гаєвські мали землеволодіння в Сохачах, Риботині, на Конотопщині. В їх сім`ї була одна дитина - дівчинка. Батьки дали їй гарне виховання. Уже в 5 років вона грала на піаніно. Тоді ж захворіла на менінгіт і померла. Пан Гаєвський не зміг перенести цю тяжку втрату і збожеволів, а невдовзі й помер. Така ж сумна доля спіткала й поміщицю - пані Пурхенію. Обоє вони поховані в Ніжині, де й жили. А все їхнє майно і земля по спадщині перейшли Катерині Іванівні Демиденко - племінниці пані Гаєвської. Вона похована в Сохачах.
У Сохачах мешкали як селяни, так і козаки. Привільні землі приваблювали сюди людей, зокрема - вільних козаків. Так у селі з`явилися прізвища Михайловський, Халімон, Петриченко, Бахматок. Сохачі мали навіть двох старост: селянського і козацького.
В кінці ХІХ століття в селі відкрили трикласну школу. Дітей навчали один учитель і батюшка. Вчилися в цій школі переважно діти заможних селян, 40-50 дітей. Закінчувала школу хіба що третина учнів, більшість кидала її після першого або другого класу. Дві третини населення були неписьменними.
Події революції 1905-1907 років Сохачі зачепили мало, але під їх впливом в селі відбулися деякі зміни. Дрібний поміщик Макуха почав спродувати свої землі. Їх купували заможні селяни: Карпенко, Комар, Пальчиковський, Бакай та інші. Безземемельних же селян бідність примушувала йти на заробітки в Таврію, Херсонщину, Катеринославщину.
Немало жителів Сохачів брало участь у першій світовій війні та загинуло "за царя-батюшку". Сохачани брали участь і в революційних подіях 1917 року. В цей час у революційних військових частинах у Петрограді служили Петро Васильович Лужковий та Прохор Омелянович Михайловський. Загинув у 1917 році сохачанин - матрос Балтійського флоту, який служив у Кронштадті, Іван Степанович Осауленко.
