Нині Будище - центр сільської ради, до складу якої лише воно і входить, з населенням на 1.01.2009 року 274 особи (132 двори). Будище завжди було селом порівняно невеликим в Подесенні, яке тепер входить до Коропського району. Так, у 1860 році кількість прихожан Георгіївської церкви складала 875 осіб (для порівняння: Рождественської - 2 771 особу).
Але це село, розташоване на колись чималій річці Бистриці за 19 кілометрів від райцентру, є одним із найдавніших поселень на території нашого району. В історичних джерелах воно згадується 1552 роком, а архієпископ Гумілевський (святий Філарет), спираючись на церковні документи, у своїй книзі "Историко-статистическое описание Черниговской епархии" зазначає, що перший священик у Будище був призначений у 1500 році. А тому є підстави стверджувати, що Будище засноване ще раніше.
Серед мешканців передається від покоління до покоління місцевий переказ про виникнення села та його назви такого змісту: сім`я в пошуках придатної для життя місцевості наштовхнулася на невеличке поселення і запитала в господаря: "Це село?", а він відповів: "Буде ще". Сім`я приєдналася до поселення, потім стали приєднуватися й інші. Так і утворилося село з назвою Будище.
Але якщо звернутися до топонімії, то можна запропонувати іншу версію. Справа в тому, що в Україні, переважно в північних областях, є понад 80 населених пунктів з основою слова назви "буда" - Буда, Буди, Будище. Будами ж називали будівлі, які облаштовували в лісах для кустарного виробництва поташу, смоли, дьогтю, пізніше - селітри. Ймовірно, що коло однієї такої буди виникло поселення, яке назвали Будищем - тобто великою будою. Буди виникали в Україні у 15-17 століттях, або ще й раніше.
Далі звернімося знову до свідчень Філарета Гумілевського. У своїх дослідженнях він спирався на акти Рихлівського монастиря 1655, 1672, 1676, 1679 років. Він вказує, що за актом 1655 року в Будищі були отаман і війт, а за Гетьманським універсалом 1666 року "село Будище в полку Черниговском, в сотне Понурницкой лежачее зо всими принадлежностями" передане Рихлівському монастирю (саме 1666 року цей монастир було засновано в повному обсязі як монастир за статусом).
Згадує Гумілевський і "Будисскую дорогу", яка значиться в одному з актів Рихлівського монастиря і додає "так как слово "буда" принадлежит не московскому, а литовскому наречию, то население Будища относится к литовскому периоду украинской истории". А з історії відомо, що Чернігово-Сіверська земля була поглинута Великим князівством Литовським у 60-х роках ХІV століття. Тобто маємо ще одне свідчення того, що Будище - поселення давнє.
Однак у праці Гумілевського є посилання і на документи Чернігівського полковника Павла Полуботка. Він цитує церковну грамоту, якою у його володіння (Полуботка) передаються Оболоння, Городище та Будище. У цій же грамоті йдеться про те, що цими селами до 1677 року володіє Ніжинський протопоп Семен Адамович, успадкувавши від Київського полковника Антона Адамовича. Потім вони перейшли на "гетьманську булаву" - виславши за зраду протопопа, спочатку їх забрав гетьман Іван Самойлович, а потім - Іван Мазепа.
За Рихлівським монастирем була закріплена частина мешканців Будища. Жили в селі також казенні селяни та козаки, які входили до Понорницької сотні (за тодішньою назвою - Понурницької). Є свідчення, що козаки Будища брали активну участь у боротьбі з польською шляхтою та татарами, котрі вторглися в наш край, приєднавшись до Сосницьких сотників, зокрема - до сотника Омеляненка. Так, у 1736 році у Будищі мешкало 35 козаків.
У Рихлівському акті 1672 року згадується давня церква, зведена в Будищі на честь великомученика Георгія і "Будисский священник Адам Чайка", а за актом 1676 року відомий "Будисский священник Диомид Чайковський". Очевидно, це родичі - батько й син або брати. Цікаве спостереження - як просто в ті часи відбувалася трансформація прізвищ (Чайка - Чайковський).
Кількість парафіян у церкві дає уявлення про кількість населення у ХVІІІ-ХІХ століттях у Будищі: 1770 р. - 696; 1790 - 751; 1810 - 805; 1830 - 866; 1850 - 941; 1860 - 875.
У ХVІІІ-ХІХ століттях мешканці Будища займалися різними промислами: лозоплетінням, бондарством, бджільництвом, гончарством. На місцевій цегельні виготовляли цеглу-сирець (поблизу були відкриті поклади білої глини). Розвивалось ткацтво та виготовлення верстатів - ткацьких, деревообробних, прядок. На ріці Бистриця працювали два водяні млини.
У Будищі займалися виготовленням дуг із верболозів. Як це робилося і що від цього мали мешканці села, описує Ф. Гумілевський: "На влажном месте сажают колье длиною 4,5 аршина, по одному на кв. сажень. Через 4 года на четвёртой части десятины получается 600 дерев и десятина в год доставляет дохода от 125 до 170 руб." Ще й тепер на Миколаївський ярмарок будищани їздять із дугами, граблями тощо.
Баржі, що плавали по Десні, могли дістатися до Рихлівського монастиря глибоководним руслом Бистриці, яка протікала через село. Ними везли крейду й сіль, а в зворотному напрямку - цеглу, випалену монахами. Частина населення, переважно малоземельні селяни, купували в с. Жукля (тепер Новгород-Сіверський район) деревне вугілля і своїм тяглом возили продавати на цукрові заводи у Парафіївку, Попівку, Терни, Конотоп.
У 1870 році в Будищі мешканцями села була побудована церква на честь святого Георгія (замість давньої). Її унікальність у тому, що вона повністю дерев`яна. Руками місцевих умільців вирізьблене її оздоблення. Місцевий житель Балабін виготовив і встановив "Царські врата". На жаль, ця церква весною 2003 року згоріла.
У 1913 році у Будищі проживало 882 мешканці. Їх соціальний склад був таким: поміщиків -2, священик - 1, бідняцьких господарств - 50, середняцьких - 190, заможних - 5, робітників - 2, службовців - 2. Основну масу населення складали середняки, які мали по 6-10 десятин землі на двір. О.М.Макаренко, крім землі, мав власну маслобійню. Бідняки мали від 1,5 десятин малородючої землі.
До революції 1917 року у селі працювала церковно-парафіяльна школа, однак переважна більшість населення була неграмотною.
|
