...Аж до Полісся — поза Київ, Житомир, Остер, Чернігів — лежав багатий, але дикий і некультурний — саме той край, що триста — чотириста літ перед тим був вогнищем східноєвропейського життя. В середині XVI в. тільки кілька замків стояло: Браслав, далі на схід Звенигород ( але сей татари знищили), Черкаси, Канів, а коло замків тулився гурток людей, що ховався в замок, як тільки покажеться татарська орда. За Дніпром теж була пустиня: з литовського боку крайній замок Остер, з московського Чернігів і Путівль. Там теж тільки під самими замками держалися люди. Але сі люде, що сиділи поблизу замка, завжди мусіли бути готові до ворожого наскоку: без зброї не можна було з замку виткнутися. Тим-то ревізори, що в половині XVI ст. оглядали замки, зауважують, що тутешні земляне (господарі) й міщане "ручниці мають і стріляти добре уміють". Певно, коли було таке неспокійне життя, то панів серед місцевого люду не бачили й сліду. Навіть ті, що присилали їх сюди за урядовців, викручувались та замість себе ставили усяких служебників та заступників, - хиба що комусь любе було військове отаке життя! Отже коли панів не було, а край був багатий на всячину: рибу, мед, звіря, то набиралися одважні люди, що мандрували аж з Волині, Пинщини, Могилівщини десь на Русь, або в задніпрянські "сіверські" уходи...
"Уходники" мусіли бути люде одважні, знати добре степ, татарські звички та навички. З татарами доводилося стикатись раз-у-раз, стало їх більше, то почали й нападати і "лупити" татарина. Часом се вигодніше було, як працювати на "уході"; то не рідко бувало, що й сами старости замкові збірали ватагу людей і нападали на татар... Помаленьку наші люде стали робити те саме, що й татари: коли ви на нас налітаєте та грабуєте, то й ми вам тим самим віддячимо! Почалося отак козакування.
...Що значить слово козак? Се слово татарське, і значило воно у них чоловіка вільного, незалежного, войовичого, але разом з тим волоцюгу, розбійника, чоловіка бездомного, неоселого. Про татарських козаків здавна чуємо, а про наших, українських, вперше маємо звістку року 1492, коли кияне й черкасці розбили під Тягинею (Бендери) татарський корабель, і вел. князь Олександр наказав потрусити "козаків. Але ні в кінці XV ст., ні в першій пол. XVI ст. нема ще козаччини, козацтва, як осібної верстви населення — се вже сталося аж при кінці XVI та на початку XVII ст., а тепер є тільки люде, що ходять "в козацтво". Але ходили й селяни й міщане, і дрібні бояре; ходили й значні пани польські, старости та воєводи; "козакували" разом з козаками й такі пани, як Костянтин та Ілля Острожські, як Сангушки, Пронські, Яловецькі, Сєнявські, Вишневецькі. Завдяки таким походам, де перед вели пани, "начальство", людей охочих до "козацького хліба" ставало все більше, і вже в перших десятиліттях XVI ст. їх було стільки, що староста Черкаський Остафій Дашкович, на з'їзді з Пьотркові (1533 року) радив правительству литовському поставити на низу Дніпра зо дві тисячі козаків, на татарських перевозах — нехай би обороняли Україну од татар. Але Дашковича тоді не послухали.
Тим часом козаків все більшало, а разом з тим вони піднімали більші й сміливіші походи на землі татарські та турецькі. Татари жаліються вел. князю Литовському — просять приборкати козаків. Вел. князь боявся татар — пообіцяв, шо зробить все до ладу, а сам наказав урядникам об'їхати замки київський, канівський і черкаський та списати на реєстр усіх тутешніх козаків. Се було вже року 1541. І нічого з того не вийшло, бо як почали шукати "козаків", то таких людей не знайшлося: той міщанин, той земянин, той на службі у когось, а таких людей — "козаків" не було. Ще не вигідно було признаватися до того. А напади козацькі все більшали: там купців обдерли, там Очаків пограбували — припливли на 32 чайках (запорожські човни до походів) і здобули замок. Знов татари з скаргами, знов в. князь шле листи до старост, щоб дбали та не пускали козаків. Де там не пускали, коли й самі старости не від того, щоб піти з козаками та й собі щось заробити! Помаленьку дійшло до того, що козаччина опанувала Дніпровий Низ, степи; доходило до того, що сам король ( р. 1558) мусів посилати своїх посланців в Орду в обхід, на Волощину, бо Дніпром їхати було небезпечно від козаків.
|
