Життя багатьох діячів України другої половини XVIII ст. поєднувало в собі і злети, і падіння. У цьому показова доля чернігівця Михайла Вуяхевича, який, за деякими джерелами, походив із родини козелецьких шляхтичів. Після закінчення, ймовірно, Києво-Могилянської колегії він почав служити писарем у Києво-Печерському монастирі. У 1661 р. його залучає під бойові знамена наказний гетьман Лівобережної України Яким Сомко М. Вуяхевич був у нього військовим писарем, генеральним писарем. Вибори на Чорній раді в Ніжині 17-18 червня 1663 р. гетьманом Івана Брюховецького завершилися репресіями щодо його опонентів. У Борзні 18 вересня того ж року багато з них були скарані на смерть. Михайлу Вуяхевичу дещо пощастило: він потрапив на заслання до Сибіру. Лише завдяки клопотанням П. Дорошенка колишній генеральний писар у кінці 1665 р. повертається в Україну. Наступні роки він віддано служить правобережному гетьманові на посаді генерального писаря аж до падіння гетьманату в 1676 р. При цьому М. Вуяхевич виконував ряд дипломатичних доручень П. Дорошенка, зокрема був резидентом при султанському дворі, вів переговори з поляками та росіянами.
Втративши генеральний уряд, він перебирається на Остерщину, де в маєтку дружини с. Жукин займається господарськими справами.
І. Самойловичу дуже згодилися його свідчення про гетьманську опозицію - ніжинського протопопа Адамовича, стародубського полковника Рославця та ін. Згадана послуга сприяла черговому підвищенню Вуяхевича в команді лівобережного гетьмана. Він деякий час у 1683 р. виконує обов'язки генерального судді. Однак з якихось міркувань гетьман так і не затвердив його на цій посаді.
Коломацький переворот 1687 р. надав М. Вуяхевичу шанс знову очолити генеральний уряд. Він стає генеральним суддею, тобто піднімається на сходинку вище від отриманих у попередні роки посад.
Минуле старшини (заслання до Сибіру, служба у П. Дорошенка) тісно пов'язувало його з І. Мазепою. Генеральний суддя, безперечно, належав до кола найдовіреніших осіб гетьмана. Під час другого Кримського походу 1689 р. М. Вуяхевич залишився в Батурині наказним гетьманом.
Отримавши генеральний уряд, він, за прикладом гетьмана, відразу віддав належне з одержаних прибутків церкві. Його коштом у 1688-1689 рр. збудовано мурований бічний вівтар святої Варвари до Михайлівського Золотоверхого собору в Києві. Він став титарем і Межигірського монастиря.
Складна політична ситуація кінця 1689 р., напруження у відносинах Батурина з Москвою, пошук І. Мазепою та його наближеними союзників у Криму, Польщі, провал місії Соломона у Варшаві змусили генерального суддю подумати про відставку, аби в черговий раз не пережити гіркоти падіння, репресії. Завдяки протекції гетьмана 16 листопада 1690 р. він стає архімандритом Печерської лаври. Світське ім'я він змінив на чернече - Мелетій.
Звістка про обрання М. Вуяхевича архімандритом обурила московського патріарха Адріяна, оскільки вибори чинились без його відома та з грубим порушенням церковних канонів Московського патріархату, адже Печерська лавра з 1688 р. за патріаршою грамотою визнана "первостепенною" між усіма російськими монастирями. У грудні І. Мазепа отримав від Адріяна листа, в якому патріарх висловив своє невдоволення тим, що М. Вуяхевича печерська братія вибрала архімандритом.
Зрештою, після настійливих звернень гетьмана до Москви у жовтні 1691 р. патріарх затвердив вибір ченців. За доносом від ченця Єрофтея патріарх у 1695 р. наклав заборонну грамоту на Києво-Печерську лавру. І знову І. Мазепа звертався до Москви з посланням, аби виправдати свого соратника Мелетія Вуяхевича. Маючи похилий вік, погане здоров'я, архімандрит, помер у 1697 р.
| 
