Поховальні пам'ятки східнослов'янського населення епохи давньої Русі. На Чернігівщині досліджені найповніше з усіх регіонів східної Європи. До X ст. відносяться дружинні могильники (Шестовиця, Табаївка, Любеч, Седнів, Клонів та ін.) Одним з найвизначніших давньоруських поховальних комплексів є Чорна Могила в Чернігові. Від сільських курганних могильників поховання представників заможної верхівки відрізняються багатством супроводжуючого інвентаря, часто розмірами насипів. Обряд поховання пройшов кілька етапів еволюції: кремація неподалік від місця майбутнього поховання, кремація на місці поховання, інгумація на рівні давньої земної поверхні (з наступним зведенням насипу). Після запровадження християнства, під впливом догм нової релігії небіжчика починають ховати в могильних ґрунтових ямах. Але факт наявності курганного насипу говорить про те, що давні язичницькі вірування продовжували існувати. Найхарактернішим серед некрополів XI—XIII ст. є курганний могильник у с. Липовому Талалаївського району, де донині збереглося понад 1200 насипів. Під тиском церкви, яку підтримувала світська влада, з XI ст. з'являються й безкурганні некрополі, насамперед у літописних міських центрах, недалеко від князівських резиденцій. Прикладом можуть бути могильники на чернігівському Дитинці, а також у Любечі. Померлі поховані там на спині, головами орієнтовані на захід, інвентар практично відсутній, часом під головами чи ступнями ніг підкладено шматки давньоруської цегли — плінфи. Матеріали могильників дозволяють у значній мірі доповнити свідчення інших археологічних та історичних джерел про соціальну диференціацію суспільства, етнічний склад населення Русі, вплив запровадження християнства тощо.
| 
