Упродовж усього свого тисячолітнього існування в Україні православна церва, і Чернігівська єпархія зокрема, значну увагу приділяли розвитку освіти. На Україні церковнопарафіяльні школи почали відкривати, як вважав визнаний авторитет з історії школи цього типу Є. М. Крижанівський, "...далеко перед кінцем XVI ст.". Відомий дослідник І. Ф. Павловський писав про церковнопарафіяльні школи нашого краю: "...Дуже небагато шкіл залишилось в Малоросії до початку XIX ст. з тієї кількості, що існувала півстоліття тому". За даними О. Лазаревського, тільки в семи полках Малоросії в першій половині XVIII ст. було 866 училищ. Так, у Прилуцькому полку тоді їх було 69, Чернігівському -154, Ніжинському - 217. Відомий педагог Астряб із приводу цих шкіл зазначав: "Не одразу після ревізій 1782 р. загинула сільська малоросійська дячківська школа, вона існувала по закутках до нашого часу (1914 р. - О. У.)". Г. Максимович повідомляв: "Школи ці існували безперервно, у крайньому разі протягом усього XVIII ст., ми їх подибуємо в самому кінці століття". Проте академік М. Сухомлинов, який вивчав школи Чернігівщини, не такий категоричний. У 1864 р. він писав: "Незважаючи на очевидну користь, котру давали народні школи, вони зазнали дуже тяжкої долі: кількість їх швидко зменшується, і вони ніби зовсім зникають у Малоросії". У 1862 р. анонімний чернігівський автор указував на причини зменшення кількості церковнопарафіяльних шкіл: "На це питання п. Лазаревський та інші відповідають, що біда постала від поміщиків-власників... Якщо б це було так, то школи залишились би в козачих громадах. Ні, кажуть, інше духовенство так погано навчало, так мало виявилось здібних до навчання, що визнали за краще не навчати нікого". Тут ідеться про переслідування дячківських шкіл під час відкриття народних училищ за статутом 1786 р. Як бачимо, в історичній літературі кінця XIX - початку XX ст. виникла, по суті, дискусія з приводу цих шкіл. Одна група дослід-, ників твердила про їх зникнення в Україні в кінці XVIII - на початку XIX ст. Інші висловлювали протилежну думку, як наприклад, Г. Максимович у праці "Деятельность Румянцева-Задунайського про управление Малороссией" (1913 р.).
Мережа церковнопарафіяльних шкіл залежала від кількості парафій. Як правило, на парафію була одна школа. У 1767 р. в м. Новгороді-Сіверському школи були при шести церквах. Про існування церковнопарафіяльних шкіл на Чернігівщині засвідчує наглядач Ніжинської міської школи, який у 1780 р. писав: "Дячківські школи я всі оглянув". Діяли вони на Чернігівщині і згодом. Про наявність їх у Чернігівському намісництві у 80-х рр. XVIII ст. засвідчує О. Шафонський. За його даними, у 1786 р. тут було 52 школи - від однієї до шести у кожному місті. Крім Чернігова, вони були в Городні, Березні, Борзні, Ніжині, Прилуках, Ромнах, Лохвищ, Гадячі, Зінькові. У Чернігові, зокрема, існували "...при шести парафіяльних церквах школи, у котрих тих церков дячки навчають російської грамоти дітей обивателів". Архівні матеріали початку XIX ст., зокрема дані чернігівського губернатора барона Френсдорфа, показують, що тоді дячківські школи в губернії існували і розміщувались при церквах - у корпусах, побудованих за рахунок церковних прибутків. Як видно з документів, "...парафіяльні училища, або так звані школи, хоча і є в цьому краї (Чернігівській губернії - О. У.), проте не в кожній парафії". У донесенні чернігівського губернатора барона Френсдорфа малоросійському генерал-губернатору О. Б. Куракіну за 1803 р., безперечно, йшлося про церковнопарафіяльні школи, бо міністерські парафіяльні школи почали тут відкриватися тільки після видання статуту 1804 р. Міністр освіти П. Завадовський, незважаючи на те, що церковні училища на Чернігівщині діяли не в кожній парафії, вважав, що міністерські училища "...не одразу скрізь, а поступово і де є для того засоби, можуть бути відкриті".
Надалі на Чернігівщині, як і в інших регіонах України, церковнопарафіяльні школи продовжували відкриватися під егідою Синоду. У 1804 р. випускник Чернігівської колегії Григорович ставив питання перед владою, щоб "... у місті Березне заборонити всім неученим дячкам та іншого сорту подібним людям навчати дітей...". Це яскраве свідчення того, що ці школи існували.
У 40-50-х рр. XIX ст. на Чернігівщині діяли церковнопарафіяльні училища, відкриті раніше, засновувались і нові. Підлягали вони Синоду. Так, у м. Седневі Чернігівського повіту училище працювало з 1843 р. У 1847 р. тут навчалось 69 осіб, в тому числі 6 дівчат, в основному діти козаків. Останніх було 49, казенних селян - 5, кріпосних селян - 7. У заштатному с. Клишки, благочинний міста Коропа Іоан Кибальчич, як зазначалось у звіті, відкрив 1847 р. "...училище в приміщенні церкви...", куди вступило 6 селянських хлопчиків. У с Курінь 1847 р. місцевий диякон Є. Нечаєвський відкрив у власному своєму домі училище. У ньому було 16 дітей козаків. Проте Чернігівська палата міністерства державних маєтностей до 1853 р. не визнавала училище належним духовному відомству.
Конкуренція між консисторією і палатою державних маєтностей спостерігається й у діяльності училища в Семенівці. У 1848-1849 рр. тривав розгляд справи між консисторією і поміщиком Ладомирським, коштом якого в 1839 р. було відкрите семенівське училище. Чернігівський єпископ Павло 14 жовтня 1848 р. попередив Ладомирського, щоб не чинив "перешкод батькам віддавати за їх бажанням своїх дітей до церковного училища...". Із цим погодився директор училищ Чернігівської губернії Я. Неверов. Правитель економії Ладомирського І. Шварц у листі до єпископа від 14 січня 1849 р. зазначив, що в указі Синоду 1846 р. йшлося про відкриття церковних училищ тільки там, де є розкольники, а в Семенівці їх немає. На цій підставі І. Шварц вимагав "ліквідувати... відкрите священиком Трусевичем училище...". Проте духовна консисторія вирішила, що церковне училище на завадить, а "може ще поліпшити справу завдяки змаганню (із світським - О. У.)"
З метою відвернути розкольників від їхньої віри у 40-х рр. XIX ст. на Чернігівщині відкриваються училища під наглядом священиків. Так, за розпорядженням губернатора духовної консисторії 1849 р. у с Єленці біля Семенівки місцевий священик М. Преображенський відкрив училище у власному домі. Тільки в 1853 р. на це училище громада виділила 150 крб. Священики в цей час відігравали значну роль, адже училища відкривались і надалі. Як зазначав сучасник, в інших посадах і слободах Чернігівщини, де жили розкольники, "відкрито за розпорядженням цивільного начальства... парафіяльні школи, мала місце від громад грошова винагорода священикам за навчання". Школи розкольників закривались, а "законні" відкривались. Урядова політика полягала в тому, щоб, як висловився 1850 р. генерал-губернатор у розмові з чернігівським губернатором Шабельським, "у всіх слободах і посадах Чернігівської губернії в школах навчалися як особи навернені до церкви, так і розкольники... що призведе до більшого розвитку єдиновір'я".
Відомий дослідник історії церковнопарафіяльних шкіл Чернігівщини кінця XVIII ст. Г. Максимович писав, що діти вивчали буквар, Часослов і Псалтир під "безпосереднім керівництвом дячка...". Крім дячків, навчали й особи, які, по-суті, не мали підготовки. У Ніжині, зокрема, у цій ролі можна було бачити пономаря, дячиху, старовіра і просто грамотного міщанина. Навчали вони "...за старовинним методом слов'янському букварю, часослову, псалтирю і писати". Зміст навчання на початку XIX ст. не зазнав істотних змін. У 1803 р. чернігівський губернатор доповів, що діти "...навчаються дячками спершу читати за букварем, згодом [вивчають] часослов і псалтир церковного друку і за старим методом, деякі ж і писати, проте неякісно у зв'язку з невмінням дячків".
У церковнопарафіяльних училищах учнів було небагато. Так, на початку 80-х рр. XVIII ст. у Ніжині в них налічувався всього 121 учень. Кожний із учителів мав від 8 до 30 учнів. Згодом, у 30-40-х рр. XIX ст., у зв'язку з розширенням мережі церковнопарафіяльних училищ на Чернігівщині збільшилась кількість їх учнів. У 1845 р. їх налічувалось тут 1113.
|
